HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх

На третьому поверсі лікарні, звідки виселили всіх пацієнтів, Гайдріх лежить на ліжку, ослаблий, очмарілий від ліків, змучений від болю, що простромлює все його тіло, однак притомний. Двері відчиняються. Охоронець пропускає до палати Ліну. Гайдріх силкується всміхнутися дружині, він радий, що вона тут. Ліна також відчуває полегшення, побачивши свого чоловіка, нехай прикутого до ліжка, нехай страшенно блідого, але живого. Учора, коли вона побачила його відразу після операції, непритомного й білого як крейда, їй здалося, що він мертвий, а коли Райнгард прокинувся, стан його був не набагато кращий. Вона не повірила лікарям, які її заспокоювали й обіцяли, що все буде добре. Учорашня ніч була для Ліни не легшою, ніж для десантників.

Уранці вона приносить чоловікові в термосі гарячого супу. Учора жертва замаху, сьогодні він уже видужує. Білява Бестія має міцну шкуру. Він виборсається, як завжди.

224

Пані Моравець приходить за Вальчиком. Добрий залізничник, у якого ночував десантник, не хоче відпускати його просто так. Він дає Вальчикові книжку «Тридцять років журналістики» Генрі Вікгема Стіда, яку можна читати в трамваї, щоб таким чином затуляти обличчя. Вальчик дякує і йде. Опісля жінка залізничника прибирає кімнату, у якій він ночував, і, застеляючи ліжко, помічає на простирадлах плями крові. Я не знаю, наскільки тяжкою була Вальчикова рана, але мені точно відомо, що всіх лікарів у Протектораті зобов’язали повідомляти в поліцію про кожне вогнепальне поранення. Під загрозою смерті.

225

За темними мурами Печекового палацу відбувається термінова нарада. Комісар Паннвіц підсумовує: зважаючи на докази, зібрані на місці злочину, можна зробити перші висновки: ідеться про замах, спланований у Лондоні та виконаний двома диверсантами, скинутими на парашутах. Такої самої думки і Франк. Однак Далюґе, учора призначений тимчасовим виконавцем обов’язків райхспротектора, навпаки побоюється, що замах може бути сигналом до всенародного повстання. Як попереджувальний захід він наказує розстрілювати чехів, не шкодуючи патронів, і мобілізувати весь особовий склад регіональної поліції, щоб посилити поліцію міську. Франк аж зеленіє від злості. Усе вказує на те, що тут доклав руку Бенеш, а якщо навіть і ні, то це не має жодного значення! Із погляду політики байдуже, причетний до замаху внутрішній чеський Опір чи ні:

— У світі не повинно скластися враження, що тут ідеться про національне повстання! Ми маємо називати це індивідуальною акцією.

До того ж масові арешти і страти можуть зашкодити виробництву.

— Чи мені треба нагадувати вам, гер оберстгрупенфюрер, про важливість чеської промисловості для воєнних потреб Німеччини? — (Чому я вигадав цю фразу? Либонь, тому що Франк насправді її промовив.)

Візир гадав, що настала його пора. Натомість йому накидають Далюґе, який не має жодного досвіду в державних справах, не знає становища в Протектораті й навряд чи відшукає Прагу на карті світу. Франк не від того, щоб продемонструвати силу: йому не важко почати терор на вулицях міста, і це йому добре відомо. Але він добре засвоїв уроки політичної науки від свого попереднього начальника: батіг без пряника застосовувати не можна. Учорашня істерична нічна облава прекрасно показала марність таких дій. Вправно і з розмахом проведена кампанія, яка мала б на меті спонукати чехів за щедру винагороду доносити відому їм інформацію, виявиться значно ефективнішою.

Франк покидає нараду. Він і так уже втратив багато часу через Далюґе. На держсекретаря Протекторату чекає літак, який негайно доставить його до Берліна, на зустріч із Гітлером. Франк сподівається, що політичний геній фюрера стримає його від усім відомої люті. Як видно з учорашньої телефонної розмови, держсекретареві краще бути переконливим, і в літаку він ретельно обмірковує список заходів, які має намір порекомендувати. Щоб не видатися слабаком, він пропонує ввести в місто танки, розгорнути кілька полків, зітнути кілька голів, але — і він наголошує на цьому ще раз — ніяких масових репресій. Натомість Франк радить краще натиснути на Гаху та його міністрів, пригрозивши скасувати автономію й перевести всі чеські установи — абсолютно всі — під німецький контроль. А крім того ще лишається звичний набір заходів залякування, утисків, шантажу та пригноблення, однак поки що застосовувати його слід у формі ультиматуму. Ідеально було б домогтися, щоб чехи самі видали диверсантів.