HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх

Двоє людей, що наближаються до дверей церкви, ідуть туди не для того, щоб відвідати службу. Православна церква Святих Кирила й Мефодія, що колись була католицьким храмом святого Карло Борромео, — це масивна будівля в середмісті Праги на вулиці Рессловій, що схилом спускається від Карлового майдану аж до берега Влтави. Учителя Зеленку, відомого також на псевдо Дядечко Гайський, зустрічає православний священик отець Володимир Петржек. Зеленка привів йому свого друга. Сьомого. Це Ґабчик. Його підводять до люка, і словак спускається драбиною до церковної крипти. Там, де колись у кам’яних комірках спочивали рештки померлих, Ґабчик знову бачить своїх друзів Кубіша й Вальчика, а також лейтенанта Опалку і ще трьох десантників: Бубліка, Шварца й Грубого. Зеленка приводив їх сюди одного за одним, тому що ґестапо не припиняє обшукувати квартири по всьому місту, але ще не додумалося нишпорити в церквах. Залишився один-єдиний десантник, про якого нічого не відомо. Карела Чурду так і не знайшли, ніхто не знає, де він, переховується чи арештований, не знають навіть, чи він досі живий.

Поява Ґабчика збурює всіх мешканців крипти. Друзі бурхливо радіють і кидаються його обіймати. Словак насилу впізнає Вальчика, що пофарбувався на брюнета й надбав тоненькі темні вусики, і Кубіша із синцем під набряклим оком і ще не загоєними ранами на обличчі. Ґабчика самого переповнюють емоції, він то плаче, то заливається сміхом. Він вочевидь неймовірно щасливий бачити своїх друзів цілими й майже неушкодженими. Але він страшенно засмучений тим, як усе обернулося. Ледве товариші випускають його з обіймів, як Ґабчик заводить гірку літанію, до якої його побратимам ще належить звикнути: то нарікаючи, то прохаючи вибачення, він проклинає той сучий «стен», який відмовив саме тоді, коли словак уже тримав Гайдріха на мушці.

— Це я в усьому винен, — каже Ґабчик. — Він був просто переді мною, він був уже покійником. А потім той блядський «стен»… це ж треба таке лайно! Але ти ж поранив його, правда, Яне? Тяжко він поранений? Як ти гадаєш? Ох, хлопці, якби ви знали, як мені гидко на душі. Усе через мене. Треба було кінчати його кольтом. Усі стріляли, я побіг, а той здоровило за мною…

Ґабчик не може собі пробачити, і його друзям ніяк не вдається його заспокоїти.

— Усе не так погано, Йозефе! Ви зробили чимало, хіба ти не розумієш? Ви його поранили! Празького Ката!

Гайдріх поранений, то правда, Ґабчик сам бачив, як він упав на землю, але подейкують, що він помалу видужує в лікарні. Через місяць, а може, і швидше, він знову візьметься до старого, це точно. Такі тварюки, як Гайдріх, живучі. В усякому разі, нацистам завжди неймовірно щастить, завжди їм удається уникнути смерті під час замахів. (Тут мені пригадується, як Гітлер 1939 року мав виголошувати у відомій мюнхенській пивниці щорічну промову, яка зазвичай тривала від восьмої до десятої вечора, але того разу, щоб не спізнитися на потяг, фюрер закінчив раніше й пішов о 21.07, а бомба вибухнула о 21.30 і вбила вісьмох людей.)

«Операція “Антропоїд” ганебно провалилася», — ось що думає Ґабчик, і все це його провина. Яну немає за що дорікнути. Він кинув гранату, нехай і не влучив у машину, але саме йому вдалося поранити Гайдріха. Їм пощастило, що Ян опинився там. Авжеж, вони не виконали своєї місії, але завдяки йому все-таки бодай зачепили свою ціль. Тепер усі знають, що Прага — це не Берлін, і німцям не вільно тут поводитися як у себе вдома. Але метою операції не було налякати німців. Зрештою, можливо, мета була занадто амбіційна: ще ніхто ніколи не вбивав такого високопоставленого нациста.

— Та ні ж бо, що це я мелю! Якби не той клятий «стен», ця сволота вже була б на тому світі… Ех, «стен», «стен»!.. Справжнє лайно, ось що я вам скажу.

233

Стан Гайдріха ні з того ні з сього різко погіршується. Протектора палить гарячка. Провідати його забіг Гіммлер. Довге Гайдріхове тіло безсило виструнчилося під тонким білим простирадлом, вологим під поту. Чоловіки філософствують, говорять про життя і смерть. Гайдріх цитує фразу з опери свого батька: «Увесь світ — це катеринка, корбу якої крутить Господь, а нам лишається тільки танцювати під її музику».

Гіммлер розпитує лікарів. Їм здавалося, що пацієнт одужує, усе йшло за планом, аж раптом — сильне зараження крові. Можливо, бомба була з отрутою, а може, річ у тій волосіні, якою було набито сидіння «мерседеса» і яка потрапила в селезінку. Гіпотез багато, і складно сказати, яка з них правильна. Але якщо, як вважають лікарі, почалася септицемія[72], то інфекція пошириться дуже стрімко і смерть настане протягом двох діб. Щоб урятувати Гайдріха, потрібні ліки, яких не відшукати на всій величезній території Райху, — пеніцилін. А Велика Британія їм його точно не надішле.

234