HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх

Сили сторін рівні: сто тринадцять тисяч поляків проти сто чотирнадцяти тисяч росіян. Однак Тухачевський упевнений у своїй перемозі, адже ініціатива саме на його боці. Він кидає значну частину своїх військ на північ, куди затягнув його Пілсудський, удавши, ніби там зосереджує війська, а сам тим часом атакував із тилу, із півдня. Саме тоді події починають перетинатися з історією операції «Антропоїд». Тухачевський кличе на підмогу Першу кінну армію не менш легендарного генерала Будьонного, який воює на Південно-Західному фронті, намагаючись узяти Львів. Кіннота Будьонного — грізна сила, і Пілсудський знає: її втручання може вирішити результат битви. Але стається щось неймовірне: генерал Будьонний відмовляється виконувати наказ, і його армія лишається піді Львовом. Для поляків це, либонь, і було справжнім дивом на Віслі. Для Тухачевського, натомість, поразка ця стала дуже гіркою, він прагне зрозуміти причину. Далеко за поясненням ходити не доводиться: нарком, який відповідав за Південно-Західний фронт і якому відповідно підпорядковувався Будьонний, вважав узяття Львова питанням честі. А тому не могло бути й мови про те, щоб відправити кудись свої найкращі війська, навіть для того, щоб уникнути розгрому, адже сектор, на якому склалася катастрофічна ситуація, перебував поза зоною відповідальності наркома. Те, що там вирішувалася доля війни, для нього нічого не значило. Особисті амбіції цього наркома часто переважали над усім іншим. Звали його Йосип Джугашвілі, на прізвисько Сталін.

П’ятнадцять років по тому Тухачевський змінив Троцького на чолі Червоної армії, а Сталін змінив Леніна на чолі СРСР. Ці двоє ненавидять один одного, вони досягли вершини влади, і їхні політико-стратегічні бачення відрізняються кардинально: Сталін має намір відтягти конфлікт із нацистською Німеччиною, тимчасом як Тухачевський наполягає на негайному наступі.

Я ще не знав цього, коли дивився фільм Еріка Ромера «Потрійний агент». Але вирішив докладно дослідити це питання, коли почув, як у фільмі головний герой, поважний російський емігрант у Парижі, білий генерал Скоблін говорить своїй дружині:

— Пригадуєш, я казав тобі про свою зустріч із головним начальником німецьких шпигунів, таким собі Гайдріхом? А знаєш, про що я не захотів йому розповідати? Про те, як таємно зустрічався в Парижі з моїм давнім другом Тухачевським, коли той приїжджав на Захід, щоб відвідати похорон англійського короля. Авжеж, звісно, Михайло не був надто відвертий, але певні висновки із цієї досить обережної розмови я все ж зробив. Ґестапо мусило якимось чином пронюхати про цю зустріч, і Гайдріх із байдужісіньким виглядом запитав мене про неї. Я відповів ухильно, він нагородив мене крижаним поглядом, і ми облишили цю тему.

Гайдріх у фільмі Ромера — досі не можу отямитися!

Розмова триває, і дружина запитує Скобліна:

— А навіщо цьому панові Гайдріху така інформація?

— Ну… логічно припустити, що німці неабияк зацікавлені в тому, щоб скомпрометувати командира Червоної армії, що, як їм, мабуть, уже відомо, потрапив у неласку до Сталіна… Так принаймні я гадаю, — відповідає їй Скоблін.

Потім Скоблін заперечує будь-які стосунки з нацистами, і це також, здається, позиція Ромера, хоча режисер і докладає чимало зусиль, щоб підкреслити непевність героя свого фільму (білий, червоний чи коричневий?). Але мені не віриться, що цей Скоблін поїхав аж до Берліна на зустріч із Гайдріхом, щоб нічого йому не сказати.

Я схильний думати, що Скоблін бачився з Гайдріхом і повідомив його про змову проти Сталіна, організовану Тухачевським. Але насправді Скоблін працював на НКВД, тобто на самого Сталіна. Навіщо його відправили до Берліна? Поширити чутки про змову, щоб надати правдоподібності звинуваченню Тухачевського в державній зраді (схоже, звинуваченню зовсім не обґрунтованому).

Чи повірив Гайдріх Скобліну? У всякому разі, він побачив можливість позбутися небезпечного ворога Райху: усунути Тухачевського 1937 року означає позбавити Червону армію її командира. Гайдріх вирішує підживити чутки. Він знає, що справу мав би провадити абвер Канаріса, адже йдеться про воєнне питання. Але Гайдріхові, сп’янілому від масштабу власного задуму, вдається переконати Гіммлера і самого Гітлера, щоб цю дезінформаційну операцію доручили йому. Провести її треба надзвичайно ретельно, тож Гайдріх викликає свого найкращого поплічника, Альфреда Науйокса, спеціаліста з брудної роботи, і дає тому завдання виготовити за три місяці цілу серію підробок, які мають скомпрометувати російського маршала. Роздобути його підпис нескладно: досить глянути в архівах Веймарської республіки; у ті часи, коли дві країни підтримували більш приязні дипломатичні стосунки, Тухачевський візував чимало офіційних документів.

Коли досьє готове, Гайдріх доручає одному зі своїх людей продати його агентові НКВД. Наслідком зустрічі двох агентів стає дивовижна оборудка: німці продають фальшиве досьє, за яке росіяни платять фальшивими грошима. Кожен гадає, що ошукав іншого, усі дурять усіх.