HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх

За кілька днів ситуація змінюється повністю. Військовим удається не лише дізнатися правду, а й видерти з пазурів ґестапо двох головних свідків, шантажиста й офіцера кавалерії. Гайдріхів план, таким чином, зазнає цілковитого краху, і кар’єра голови СД висить на волосинці: якщо Гітлер дозволить суд, усе махлярство випливе, а це потягне за собою щонайменше звільнення й кінець усім амбіціям. Гайдріх перебуває майже в такому самому становищі, як 1931 року, коли його вигнали з флоту.

Така перспектива його анітрохи не тішить. Холоднокровний убивця просто божеволіє. Шелленберґ, його права рука, пригадував, що одного разу Гайдріх навіть попросив, щоб йому принесли зброю. Голова СД опиняється в безнадійній ситуації.

Але він даремно сумнівався в Гітлері. Фріча врешті-решт звільняють за станом здоров’я. І не потрібно ніякого подання про відставку, ніякого військового суду — так набагато простіше вирішити всі проблеми. У Гайдріха все ж був козир у рукаві: його інтереси збіглися з інтересами Гітлера, який саме вирішив узяти на себе командування армією, а значить, Фріча потрібно було усунути так чи інакше — такою була непорушна фюрерова воля.

5 лютого 1938 року газета «Фелькішер Беобахтер» вийшла із заголовком великими літерами: «Усю владу відтепер зосереджено в руках фюрера».

Гайдріху більше не треба ні про що турбуватися.

Військовий суд зрештою таки відбудеться, але на той час співвідношення сил уже буде зовсім іншим: після аншлюсу всі будуть нетямитися від захвату, армія схилиться перед генієм фюрера й відмовиться роздмухувати проблему. Фріча буде виправдано, шантажиста ліквідовано, і більше про цю справу ніхто не згадає.

49

Гітлер ніколи не жартував з питаннями моралі. 1935 року, після прийняття Нюрнберзьких расових законів[13], він офіційно заборонив євреям мати статеві зносини з арійками, а арійцям — із єврейками. Карою за порушення була в’язниця.

Дивовижна річ, але карали тільки чоловіків. Очевидно, такою була воля фюрера, щоб жінки — чи то арійки, чи то єврейки — не були юридично відповідальні.

Гайдріх, святіший за папу римського, не хоче про це навіть чути. Схоже, така нерівноправність між чоловіками й жінками ображає його почуття справедливості (щоправда, лише в тому разі, якщо жінка — єврейка). Тому 1937 року він надсилає кримінальній поліції та ґестапо таємні інструкції, згідно з якими кожен вирок, виголошений німцеві за зв’язок із єврейкою, автоматично тягне за собою арешт партнерки, яку належить потайки відправити до концентраційного табору.

Отже, у тих рідкісних випадках, коли від нацистських керівників вимагалася певна поміркованість, вони не боялися йти проти наказів фюрера. Цікавий факт, якщо пригадати, що після війни вони виправдовували свої злочини тим, що мусили виконувати накази в ім’я військової честі й складеної присяги.

50

Наче вибух бомби — аншлюс! Австрія «вирішує» нарешті «знову приєднатися» до Німеччини. Це перший етап народження Третього райху. Водночас це також хитрий маневр, яким Гітлер скоро має намір скористатися ще раз: завоювати країну без жодного пострілу.

Новина ця в Європі наробила чимало шуму. Полковник Моравець, що перебуває в Лондоні, цілком логічно прагне якомога швидше повернутися до Праги, але рейсів, які б йому підходили, немає. Все ж йому вдається вилетіти до Франції. Опинившись на мисі Аґ, Моравець вирішує решту дороги подолати на потязі. Залізниця — це, звісно, чудово, але тут є одна невеличка проблема. Щоб із Франції дістатися до Праги, потрібно перетнути… Німеччину.

Неймовірно, але Моравець вирішує ризикнути.

Таким чином, маємо унікальну ситуацію: 13 березня 1938 року голова чехословацьких спецслужб протягом кількох годин їде потягом через нацистську Німеччину.

Я намагаюся уявити собі цю подорож. Природно, що Моравець, зі свого боку, прагне привертати якомога менше уваги. Звісно, він спілкується німецькою, але я не впевнений, що його акцент не викликає підозр. Утім, Німеччина ще не перебуває в стані війни, а німці, хоч і розтривожені промовами Гітлера про світове єврейство та внутрішніх ворогів, ще не настільки підозріливі, якими стануть згодом. І все ж обережний Моравець, коли купляє квиток, мабуть, обирає того касира, який видається йому або найприязнішим, або найдурнішим.

Я гадаю, що, зайшовши у вагон, він шукає порожнє купе, де сідає:

1) або біля вікна — тоді він зможе повернутися спиною до можливих супутників і, вдавши, ніби милується краєвидами за вікном, позбавить їх бажання починати розмову і водночас стежитиме за тим, що діється в купе, завдяки відображенню у склі;

2) або біля дверей, щоб мати змогу спостерігати за коридором.

Припустімо, що він сів біля дверей.

Свідомий своєї важливості й, можливо, дещо гордий нею, Моравець, мені здається, думає про те, що ґестапо не пошкодувало б нагороди, якби дізналося, кого перевозила німецька залізниця того дня.

Кожен рух у вагоні змушує його нервуватися.

Кожна зупинка потяга.