HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх

— Авжеж, авжеж, звісно, приходьте…

Коли вони нарешті на місці, Вальчик уже чекає. Можливо, там є й четвертий десантник, лейтенант Опáлка з «Аут дистенс», який мав їм допомагати, але роль його досі не зрозуміла, і навіть його присутність під час замаху не підтверджена. Тому я дотримуватимусь того, що знаю. Дев’ятої години ще нема, і троє чоловіків після короткої розмови стають на свої позиції.

214

Годинник ось-ось виб’є десяту, а Гайдріх іще досі не виїхав на роботу. Сьогодні ввечері йому летіти в Берлін на зустріч із Гітлером. Мабуть, протектор хоче якомога ретельніше підготуватися до неї. Педантичний чиновник, він, либонь, іще раз, востаннє, перевіряє всі папери, складені в портфель. Лише по десятій Гайдріх нарешті сідає в «мерседес» на переднє сидіння поруч із водієм. Кляйн рушає, ґратовані ворота маєтку розчиняються, вартові здіймають руку, вітаючи протектора, і «мерседес» із відкинутим верхом виїжджає на дорогу.

215

Поки автомобіль Гайдріха просувається звивистим шляхом своєї вузлуватої долі, доки тривожне очікування на повороті смерті триває, а всі відчуття трьох десантників загострилися до краю, я перечитую історію Яна Жижки, яку Жорж Санд розповіла у своєму маловідомому творі, що так і називається «Ян Жижка». І знову дозволяю собі відволіктися. Перед моїми очима постає грізний полководець, що сидить на горі, із пов’язкою на оці, із поголеною налисо головою, із довгими, на галльський лад, вусами, що звисають, наче ліани, аж до грудей. У підніжжя нашвидкуруч спорудженої таборитами фортеці — військо імператора Сигізмунда, яке ось-ось піде на приступ. Перед моїми очима проходять жорстокі битви, воєнні трофеї, тривалі облоги. Жижка був пажем при дворі чеського короля. Дехто стверджує, що він узявся воювати з католицькою церквою через ненависть до священиків, бо один із них зґвалтував сестру Жижки. То були часи славнозвісної Першої празької дефенестрації[61]. Тоді ще ніхто не знав, що з богемських іскор розгориться полум’я жахливих релігійних воєн, що триватимуть не одне століття, а з попелу Яна Гуса повстане протестантизм. Я дізнався, що слово «пістолет» походить від чеського «pistala». Довідався, що Жижка винайшов вагени — бойові вози, на яких їздили десять важкоозброєних бійців. Розповідають, що він таки відшукав ґвалтівника своєї сестри й жорстоко його покарав. І кажуть, що Жижка — один із найвеличніших полководців в історії, бо не зазнав жодної поразки. Я розпорошуюся. Я читаю все, що відволікає мене від повороту. Аж тут натрапляю на таку фразу Жорж Санд: «Бідолашні робітники чи недужі, це вам завжди боротися з тими, хто повторює знову й знову: “Працюйте багато, щоб жити у злиднях”». Це вже навіть не пропозиція відхилитися від теми, це справжнє підбурювання! Однак я зосередився на своїй меті, відтепер я собі не дозволю відволіктися. Я бачу чорний «мерседес», який мчить дорогою, що звивається, наче змія.

216

Гайдріх запізнюється. Уже по десятій. Час виконання операції вже давно сплив, і тепер Ґабчик та Кубіш, що стоять на тротуарі вулиці В Голешковичках, привертають дедалі більше уваги. 1942 року будь-де в Європі двоє чоловіків, що самотньо стовбичать на одному місці, викликали б підозри.

У мене немає жодного сумніву: десантники гадають, що їхня справа пропаща. Ризик бути поміченими й затриманими патрулем зростає щохвилини. І все одно вони чекають. «Мерседес» мав бути тут уже понад годину тому. Згідно із записами столяра, Гайдріх ніколи не приїздив до замку після десятої. Отже, скоріше за все, сьогодні тут він уже не з’явиться. Він міг змінити маршрут або вирушити просто до аеропорту й полетіти, можливо, назавжди.

Кубіш, який стоїть на внутрішньому боці повороту, спирається на вуличний ліхтар. На протилежному боці Ґабчик удає, ніби чекає на трамвай. Повз нього пройшов уже добрий десяток, він уже втратив їм лік. Потік людей, що йдуть на роботу, поступово вичерпується, і що далі, то більш самотніми, жахливо самотніми, лишаються двоє десантників. Помалу змовкає вуличний галас, і тиша, що огортає вулицю на повороті, звучить глузливим відгомоном їхнього фіаско. Гайдріх ніколи не запізнюється. Він не приїде.

Але якби Гайдріх не приїхав, навіщо ж було мені тоді писати цю книжку?