Як не померти на самоті

Майк вирішив дати шанс своїм стосункам. Ми працювали з ним протягом наступного року, він змінив власну поведінку й узяв на себе зобов’язання перед своєю дівчиною. Ми розробили техніки, що допомагали йому нагадувати собі про її сильні грані. Щонеділі вранці Майк надсилав мені п’ять рис характеру тієї дівчини, якими захоплювався минулого тижня. (Не забувайте! Я чекаю на ваші електронні листи з переліком п’яти речей, які вам імпонували на вашому побаченні: 5goodthings@loganury.com.)

Якщо ви прагнете тривалих взаємин, зрештою муситимете спробувати залишатися відданим комусь. Коли час від часу Майк починає жадати чогось нового, я запевняю його, що це нормально. Він обрав шлях Майка-Тата, і в цьому немає нічого сумного.

  Причепи

Утікачі не розуміють, як можна залишатись у стосунках, а ось причепам складно зі стосунків іти. Сідней, що плакала мені в телефон об одинадцятій вечора, була типовою причепою.

— Мені двадцять шість років, — розповіла Сідней, яка зустрічалася зі своїм хлопцем Матео десять років. — Ми із зовсім маленьких містечок в Огайо, і наші взаємини почалися, коли нам було по шістнадцять.

Сідней відчувала, що переросла ці стосунки:

— Ми обидва дуже піклуємося одне про одного, але він більше не той, кому я хотіла б розповідати, як минув мій день. Нам немає про що говорити. Із ним я розкриваюся з найнетерплячішого, найзу­хвалішого боку.

— І давно ви так почуваєтеся? — запитала я.

— Років зо три, і стає лише гірше, — відповіла вона. — Я знаю, що у тривалих взаєминах бувають періоди злетів і падінь. Але зараз, коли минуло кілька років, це здається серйозною зміною, з якою потрібно щось робити.

Сідней уголос розмірковувала:

— Чи варто дослухатися до того голосу, який каже, щоб я розлучилася з ним? Чи я можу втратити щось хороше? Я майже прагну, щоб сталося щось драматичне, наприклад мені через роботу довелося б жити в іншій країні, а він не зміг би поїхати туди зі мною, щоб нам довелося все серйозно переоцінити.

Я усвідомила, що час для гардеробного тесту.

Це техніка, яку я розробила під час дослідження розривів стосунків. З усіх запитань, які я ставлю для оцінювання ситуації, саме це видається найкориснішим.

Я розповім вам, що це за запитання, але спочатку хочу, щоб ви пообіцяли, якщо роздумуєте, чи не розірвати стосунки, знайти хвилинку та відповісти на це запитання щиро (і якнайшвидше). Тут потрібно покластися на інтуїцію.

ВПРАВА: пройдіть гардеробний тест

Якби ваш партнер був одним із предметів вашого одягу — чимось із вашої шафи, яка б річ це була?

____________________________________________________________________

Це запитання є достатньо абстрактним та абсурдним, і тому люди, відповідаючи на нього, розкривають свої справжні почуття. Дехто говорить, що їхній партнер — тепле пальто чи затишний светр. Як на мене, це означає, що вони відчувають від нього значну підтримку. Одна жінка зізналася, що її хлопець — маленька чорна сукня, у якій вона почувається спокусливою та впевненою. Інший чоловік сказав, що його дівчина схожа на улюблені яскраві штани, отримані від неї в подарунок, які він одягає на музичні фестивалі. Це та річ, яку він обожнює, але нізащо не придбав би для себе сам.

Інші люди під час відповідей виявляють свою розчарованість у стосунках. Один парубок видав, що його хлопець — вовняний светр, який допомагає зігрітися, але від носіння якого надто довго починає свербіти все тіло.

Я поставила це запитання Сідней.

— Матео схожий на стару, затерту толстовку, яку ти любиш, але яку не вдягнув би на важливу зустріч, — відповіла дівчина. — Коли вона на тобі, ти такий: «Ооо, так. Це моє». І водночас: «Я нікуди не піду в такому вигляді».

Фе. Стара затерта толстовка? Одна з найкрасномовніших відповідей, які мені доводилося чути. З неї я зрозуміла, що Сідней переросла свої стосунки. Вона не могла більше ними пишатися, і їй не варто було нічого у них вкладати. Ці взаємини більше не потрібні були — ані їй, ані Матео.

Час скинути ту толстовку й завершити стосунки.

  Чому причепи не йдуть?

Є кілька когнітивних упереджень для пояснення того, чому причепи надто довго залишаються в стосунках.

Уявіть собі таку ситуацію: ви купуєте квиток на шоу імпровізацій акторів-початківців за двадцять два долари. Сідаєте й уже за десять хвилин розумієте, що вам не цікаво. Актори справді початківці — я про те, що все так погано, що «Дякую… не треба».

Ви можете сказати собі: «Треба зоставатися. Я заплатив двадцять два долари». У такому разі ви просидите до кінця шоу та змарнуєте дев’яносто хвилин на те, що вам не подобається. Або можете піти. Погуляти чи зустрітися з другом, що живе біля театру.

В обох випадках ви вже витратили на квиток двадцять два долари. Грошей не повернути. Проте, пішовши звідти, ви принаймні повернете свій час. Фахівець із поведінкової економіки Амос Тверскі ходив у кіно і, якщо йому не подобалися перші п’ять хвилин фільму, забирався звідти геть. «Вони вже взяли мої гроші, — пояснював він. — Мені що, тепер ще й свій час їм віддати?»