Інтуїція

Я прокинувся серед ночі від шуму дощу за вікном. Блискавка раз у раз краяла небо і вселяла страх у серце.
Я швидше відчув, ніж зрозумів, що Софія шубовснула до мене в ліжко, тремтячи від страху чи холоду або одночасно від того та іншого.
- Що з тобою? - Я заспокоював її, як дитину, забувши про недавню образу. Хоча, в чому вона була винна? Хіба в тому, що говорила по телефону зі своїм Богданом?
- Я боюся грози і блискавки, - ледь прошепотіла дівчина, все більше притискуючись до мене і цілуючи, як ніхто на світі.
У ту ніч Бог завидував нам. Я вже й не пам’ятав, коли востаннє займався коханням. І в мене, звісно, нічого не вийшло. А Софія вмлівала від блаженства і казала, що з ніким їй ще так добре ніколи не було. Вона лагідно сміялася з мого невміння закінчити свою справу і казала, що наступного разу в мене все вийде.
Тієї ночі я спав сном дитини. А коли прокинувся, Софії поруч не було. Зате я почув голос старого, який порався на подвір’ї і розмовляв із Шариком, розповідаючи йому про своє нелегке життя.
Я відчував: щось трапилося. Вийшовши з будинку, я хотів було привітатися з водієм сміттєвізки, але не встиг і рота розкрити, як той сказав, щоб я йшов сам снідати, бо він уже їв, а Софії не буде, вона пішла до міста і вже більше сюди не повернеться.
Впіймати мить щастя і бути так жорстоко покараним! Навіть Шарик не розумів, як мені було тоді боляче.

20

Сьомий день і сьому ніч я жив без Софії. Без неї я жив і сорок років до того, коли не знав її, але тепер мені це давалося дуже важко. Я не знав, що з нею і де вона тепер. Звичайно, з нею не могло нічого поганого трапитись, я був у цьому абсолютно переконаний. Я думав про неї, здавалося, кожну хвильку свого життя, розмовляв із нею і знав, що вона мені відповідає. Це було божевіллям, але я не міг нічого з собою вдіяти.
Найбільше мені хотілося вірити в те, що Софія так само думає про мене, як і я про неї. Нехай не в такій мірі, але все ж. Це було дуже важливим для мене, але я не знав, чи справді все так і є.
Старий, мабуть, здогадувався, що трапилося між мною та Софією тієї ночі. Я мав би завдячувати водієві сміттєвізки за те, що він врятував життя чотириста тридцять першому. Мені було соромно, але навіть самому собі я не міг зізнатися в тому, що жодної вдячності не відчуваю. Це мене гнітило. Старий, здається, теж змінив свою думку про мене і вже майже не розмовляв зі мною. Він ішов ранком на роботу, коли я ще спав, і приходив пізно ввечері, коли я вдавав, що вже сплю, так що нам не доводилося робити вигляд, що ми задоволені існуванням одне одного. Правда, я думав, що батько Софії зі злості, коли зрозумів, що я переспав із його донькою, видасть мене режимові, проте намагався відкидати такі думки, як безпідставні.

21