Історія держави і права України : підручник.

Кожна з них була надійною фортецею - мала міцні вали з частоколом зверху, башти з бійницями для гармат. Тут розміщувалися курені - великі приміщення, в яких проживали козаки, січова церква, арсенали, торговельні лавки; в центрі знаходився майдан, де відбувалися загальні козацькі ради й інші громадські заходи. Січове товариство формувалося на добровільних засадах із чоловіків за умови православного віровизнання та проходження випробувального терміну. За національним складом населення крім українців, які складали більшість січовиків, тут знаходили притулок литовці, поляки, росіяни, білоруси, греки та представники інших національностей. На січових землях в різні часи проживали десятки тисяч чоловік. Станом на 1775 р., крім власне козаків, тут мешкало близько 50 тис. селян, які займалися хліборобством. Під владою Січі знаходились землі Великого Луга, Дикого поля, значної частини Правобережжя й Лівобережжя. Територія Запорозьких Вольностей протягом ХVI-ХVIІІ століть охоплювала землі сучасних Запоріжжя й Дніпропетровщини і сягала Харківської, Миколаївської, Донецької, Луганської та Херсонської областей.

Постійна воєнна небезпека унеможливлювала активне господарське освоєння земельних угідь, розвиток промислів і скотарства. Тому з початку свого існування Запорозька Січ перебрала на себе державну функцію захисту України. Здебільшого це здійснювалося не лише без допомоги, а навіть всупереч волі польського уряду. Січ стала справжньою військовою базою, де готувалися сухопутні та морські походи козаків на землі Османської імперії. Діючи активно і енергійно, запорожці були основним стримуючим фактором проти турецько-татарської агресії. Протягом другої половини ХVI - першої половини ХVIІ ст. вони здійснили десятки військових походів до Очакова, Ізмаїлу, Кілії, Акермана, Сінопа, Трапезунда та інших турецьких фортець на Чорному морі. Легендарною славою овіяні імена Б. Ружинського, С. Кішки, М. Наймановича, П. Сагайдачного та інших ватажків, під керівництвом яких запорожці здобували переконливі перемоги, що супроводжувалися звільненням з неволі співвітчизників. Збереглося чимало листів турецьких і кримських володарів, в яких вони скаржилися польському урядові на козаків. У відповідь польські можновладці заявляли, що не можуть вплинути на них, оскільки запорожці їм не підпорядковуються. Переможна участь українського козацтва у битві з турками під Хотином (1621 р.) врятувала ослаблене польське військо від неминучої поразки, а Річ Посполиту від катастрофи. Польська влада „віддячила” козакам, відхиливши всі їх прохання про збільшення реєстру, соціально-економічні вольності та права православної церкви. Проте головним результатом цієї перемоги стало усвідомлення козаками своєї сили в міждержавних відносинах і дедалі більше перетворення Запорозької Січі на незалежну від польських властей державу.

Запорожці вважали себе самостійною військово-політичною силою і вели незалежну від Речі Посполитої зовнішню політику. Запорозька Січ від свого заснування під проводом Д. Вишневецького виходить на міжнародну арену як самостійний чинник і поважна військова сила. В останній третині ХVI ст. Кіш надав значну військову допомогу молдавському народу у боротьбі проти турецького поневолення. В цей час козацтво сприймалося як єдина реальна сила в боротьбі проти султанської Туреччини. Козаків намагалися залучити на свою сторону австрійський двір, римська курія, трансільванський князь, молдавський господар, російський цар та інші правителі. У 1604 р. запорозьке козацтво своїм походом на Чорне море відвернуло вторгнення в Австрію турецького війська.

Запорожці активно втручалися у внутрішньополітичну боротьбу серед кримських правителів, надаючи допомогу тим претендентам на ханський престол, які дотримувалися союзницьких стосунків із Січчю. У 1624 р. між козаками і Кримом було укладено союз про взаємодопомогу в боротьбі із Портою.

Позбавлені офіційного статусу в польській державі, а також платні запорожці активно займалися військовим найманством. На запрошення австрійського імператора вони взяли участь у Тридцятилітній війні в Європі (1618-1648 рр.). Козаки успішно діяли на Закарпатті (1619 р.), а після вступу Франції у війну з Іспанією - в тилу французьких військ (1635-1936), в наслідок чого французи змушені були залишити територію Бельгії та частину Люксембургу. Успішними були рейди запорожців у провінцію Шампань, дії по забезпеченню відступу австрійських військ під Ландау, участь у взятті Дортмунда, інших міст та фортець. Зважаючи на високу мужність та військову майстерність запорожців, французький уряд у 1645 р. запросив 2,5 тис козаків на свою сторону, для участі у війні проти Іспанії. На боці Франції запорожці також воювали вдало і хоробро, відзначившись при облозі та взятті фортеці Дюнкерк.