Історія світу. Минуле як дзеркало сьогодення

За наказом імператорів, у Пекіні, куди вони перенесли столицю, збудували Заборонене місто. Це палацовий комплекс у центрі Пекіна, неподалік головної площі Тяньаньмень, що займає 720 000 метрів квадратних і складається з майже 1000 будівель із понад 8000 кімнатами. Тут від 1406 до 1420 року працювали 1000 митців та один мільйон робітників. Усе в Європі блякне на тлі Забороненого міста, куди мали доступ лише імператор, його родина та придворні. Однак найбільший проєкт династії — це канал, що з’єднує Пекін із Ханчжоу. Великий китайський канал — найзахопливіший інфраструктурний проєкт в історії світу. Канал завдовжки 1800 кілометрів простягався від річки Янцзи на півдні й до Пекіна на півночі[87]. Тож 500 років тому китайці викопали та залили водою канал, довжина якого майже відповідає відстані між Римом і Копенгагеном, а ширина в найвужчому місці — 40 м[88]. Канал пов’язував північний Китай із його південними провінціями й допоміг створити те, що, на думку багатьох, стало першою у світі ринковою економікою. Річ у тім, що завдяки каналу династія отримувала більше податків; також можна було надсилати достатньо їжі з родючого півдня на суху північ, куди імператор переніс столицю (слово «Пекін» означає «північна столиця») і де були зібрані всі солдати, що мали захищати країну від постійної загрози нападу «кочівників» зі степів. Китайці воліли за всяку ціну уникнути повторного монгольського панування, зокрема тому, що попередницю династії Мін — династію Юань — 1279 року заснував онук Чингісхана — Хубілай.

На іншому кінці Шовкового шляху — найважливішого в той час торговельного шляху між Азією та Європою — лежав Константинополь, столиця Османської імперії. Наприкінці XV століття Османська імперія була найбільша та найпотужніша. Вона проіснувала з кінця ХІІІ століття до 1920-х, і її варто вважати за одну з найвдаліших імперій у тривалій історії імперій. Вона панувала над Близьким Сходом і значною частиною Східної Європи впродовж приблизно чотирьохсот років, зостаючись імперією впродовж майже семисот років.

Османська імперія швидко просувалася Європою, і незабаром султани могли вважати великі частини Середземного моря за мусульманське озеро. Ця імперія охоплювала більшість території Балкан — сучасні Угорщину, Грецію, Сербію та Болгарію. Єгипет завоювали 1517 року, і формальний очільник усього ісламського світу тепер переїхав у Константинополь — легендарну християнську столицю Східної Римської імперії, Візантії, яку османи завоювали п’ятдесятьма роками раніше. Підім’явши під себе Єгипет, халіфат і Константинополь отримали доступ до виробництва їжі в долині Нілу, що доти мала обмежене значення для цієї частини світу після того, як араби відвоювали у Візантії Єгипет 642 року. Крім цього, османи контролювали Палестину й ті регіони, до яких сьогодні належать постосманські державні утворення, — територію Сирії, Іраку, Йорданії, південну частину Аравійського півострова, включно зі священними містами ісламу Меккою та Медіною. Один із правителів, Сулейман I Величний, або Сулейман Пишний, султан Османської імперії між 1520 і 1566 роками, мав, напевне, одну з найкращих візитівок в історії світу. У короткій версії його титул звучав так:

«Султан османів, посланник Аллаха на землі, Пан над усіма панами в цьому світі, Володар людських ший[89], Король вірних і невірних, Король над усіма королями, Імператор Сходу й Імператор Заходу, Принц і Пан найвдалішого сузір’я, Гарант перемоги, Захисник усіх людей у світі і Всемогутня тінь над землею»[90].

Офіційно імперія мала назву «Блискуча Османська Держава». Пригадуємо, що «Мін» — це «Сяйниста династія» китайською. Тож Константинополь і Пекін були свідомі своєї позиції і, певна річ, зовсім не соромилися влади та слави, яку вона їм давала.

Подорож світом наприкінці XV століття привела б до висновку, що суттєва частина Європи — безнадійне видовище. Континент був роздроблений, тут точилися війни між королями та королівськими родинами, а європейські еліти імпортували з Азії та Османської імперії товари розкоші. «Новий світ» ще не відкрили, а Париж і Лондон були столицями країн, що втомилися захищатися й створювати певну форму держави. Годі було думати, що Європа загалом, а надто Англія, домінуватиме у світі за якихось кілька століть — це визнали б за чистісінькі бздури. Тому європейська перспектива, що обмежує арену історії до Європи, не годиться для аналізу тогочасних подій і владних відносин у світі[91].

  Сучасний імперіалізм і минуле як дзеркало