Кафе на краю світу

— Ви казали, що людина, знаючи, чому вона тут — тобто знаючи свою МІ, — може витрачати свій час на справи, що ведуть до неї. Ще ви казали, що люди, які не знають своєї МІ, теж багато на що витрачають свій час. Тоді я дійшов висновку, що справи, на які вони витрачають час, не допомагають їм досягти МІ.

— Досить глибокодумно, і тепер, здається, буде мить осяяння, — зауважила вона.

— Так, буде, — відповів я й усміхнувся на її шпичку. — Думаю, черепаха — зелена морська черепаха — навчила вас, що людина, не перебуваючи в гармонії зі своїми діями, може згайнувати сили на багато різних занять. А тоді, коли з’являються можливості робити те, що хочеться, їй бракуватиме на це сил або часу.

— Дуже непогано, — сказала вона. — А ще мені подобається, що ви говорите не просто «черепаха», а «зелена морська черепаха». — Вона посерйознішала. — Це була дуже важлива мить, бо тоді в мене сталося справжнє осяяння.

Багато людей щодня намагаються вмовити вас витрачати час і сили на них. Згадайте, приміром, свою пошту. Якби ви брали участь у всіх заняттях і розпродажах і користувалися всіма послугами, про які вас повідомляють, то не мали б вільного часу. А це ж лише пошта. Додайте ще всіх тих, хто хоче заволодіти вашою увагою по телебаченню, в інтернеті, закладах харчування, на привабливих туристичних маршрутах… Ви швидко збагнете, що робите те, що роблять усі інші чи до чого всі інші хочуть вас залучити.

Постеживши за черепахою й повернувшись на пляж наступного дня, я думала про все це. Я сиділа на рушничку й записувала свої думки в щоденнику. До мене дійшло, що в моєму житті припливні хвилі складаються з тих людей, занять і речей, що намагаються заволодіти моєю увагою, силами й часом, але не пов’язані з моєю МІ. Відпливні хвилі — це люди, заняття й речі, що можуть допомогти мені досягти своєї МІ. Отже, що більше часу й сил я марную на припливні хвилі, то менше в мене часу й сил на відпливні. Коли в мене в голові з’явився цей образ, я справді побачила все в інакшому світлі. Я стала уважніше стежити за тим, скільки та чому «гребу».

— Цікаво, — промовив я, розмірковуючи над її історією та над тим, на що витрачаю більшу частину свого часу щодня. — Тепер я розумію, як ви навчилися дечого в зеленої морської черепахи.

Кейсі підвелася з-за столика.

— Я знала, що так буде. Та, здається, я заважаю вам снідати. Мабуть, дам вам час на сніданок, а згодом підійду подивитись, як у вас справи.

— Кейсі, можна, поки ви не пішли, попросити у вас папірець і ручку?

— Звісно.

Вона дістала з фартуха ручку, вирвала з блокнота для замовлень папірець і поклала на столик.

— Відповідь вас здивує, — підморгнула офіціантка, йдучи геть.

— Звідки ви знаєте?.. — почав я, та вона вже попрямувала до віддаленої частини кафе.

Я почав записувати на папері числа. Середня тривалість життя — сімдесят п’ять років… виш я закінчив у двадцять два… пошту отримую шість днів на тиждень… не сплю по шістнадцять годин на добу… на звичайну й електронну пошту щодня витрачаю по двадцять хвилин…

Закінчивши підрахунки, я не повірив результату. Порахував знов. Вийшло те саме.

До мене дійшло, що про вплив припливної хвилі Кейсі не жартувала. Якщо я від випуску з вишу до свого сімдесятип’ятиріччя по двадцять хвилин щодня відкриватиму й читатиму пошту, яка насправді мені не цікава, на це піде майже цілий рік мого життя.

Я перевірив свої підрахунки втретє. Усе правильно. Після вишу із п’ятдесяти трьох років життя я, якщо не буду обережний, змарную один рік на читання непотрібної пошти.

— І що?

Це була Кейсі. Вона вже повернулася з кухні, та я так захопився математичними розрахунками, що її не помітив.

— Ви маєте рацію, — відповів я. — Я здивований. Правду кажучи, я навіть не здивований, а приголомшений. Ви в курсі, що лише непотрібна пошта може з’їсти цілий рік життя?

Вона всміхнулася.

— Джоне, не вся пошта, звичайна чи електронна, непотрібна.

— Знаю, що ні, але її дуже багато, принаймні в мене. До того ж є й дещо інше. Я тут задумався про те, які ще припливні хвилі щодня забирають у мене час і сили.

— Над цим варто замислитися, — погодилася вона. — Саме тому на мене справив незабутнє враження випадок із зеленою морською черепахою.

Вона всміхнулась, а тоді пішла до відвідувачів на іншому кінці залу.

XI

Я взявся за млинці. Такі ж смачні, як і решта страв. Я їв і думав про свою розмову з Майком і з Кейсі. Незвичні бесіди для кафе. Чому ти тут? Що робити, коли дізнаєшся, чому ти тут? Чого можна навчитися в зеленої морської черепахи?

Коли я доїдав фрукти, до мого столика підійшов Майк.

— Як вам їжа, Джоне?

— Розкішна. У вас чудовий заклад. Вам варто замислитися про франчайзинг — ви могли б нажити багатство.

Майк усміхнувся.

— А може, у мене вже є багатство.

— Тоді нащо вам працювати тут?.. — Я зупинився, та зупинився запізно. — Вибачте, Майку. Я не мав на увазі щось проти цього закладу. Я тільки хотів сказати… Узагалі-то, не знаю, що я хотів сказати.

— То пусте, — відповів Майк. — Мене неодноразово про це питали. Джоне, ви коли-небудь чули історію про бізнесмена, який поїхав у відпустку й зустрів рибалку?