Кафе на краю світу

— Здається, ні.

— Роки зо два тому ця історійка була популярна, — сказав Майк. — Вам цікаво? Вона стосується ваших слів про франчайзинг.

— Звісно, — відповів я.

— Ну, у цій історії бізнесмен поїхав у відпустку, щоб розвіятись, так би мовити, «перезарядити батарейки». Полетів до якогось віддаленого місця й забрів у маленьке село. Він кілька днів стежив за місцевими мешканцями й помітив, що один тамтешній рибалка здається щасливішим і вдоволенішим за всіх інших. Бізнесменові стало цікаво, чому це так, тож він підійшов до рибалки та спитав його, що той щодня робить.

Рибалка відповів, що прокидається та снідає з дружиною й дітьми щоранку. Тоді дітлахи йдуть до школи, він іде рибалити, а дружина малює. Він рибалить кілька годин, приносить удосталь риби для родини, а тоді дрімає. Після вечері вони з дружиною прогулюються берегом і дивляться на захід сонця, а їхні діти плавають в океані.

Бізнесмен був приголомшений.

«І так щодня?» — запитав він.

«Майже щодня, — відповів рибалка. — Інколи ми робимо щось іще, але загалом моє життя справді таке».

«І ти щодня ловиш рибу?» — запитав бізнесмен.

«Так, — відповів рибалка. — Риби багато».

«А ти можеш ловити більше риби, ніж потрібно твоїй родині?» — поцікавився бізнесмен.

Рибалка поглянув на нього, всміхнувся й відповів: «О, так, я часто ловлю набагато більше риби і просто відпускаю зайву. Розумієш, я обожнюю рибалити».

«Ну, а чому б тоді не рибалити весь день і не ловити стільки, скільки можеш виловити? — запитав бізнесмен. — Ти міг би продавати рибу й заробляти великі гроші. Незабаром ти зміг би купити ще один човен, а потім ще один, тоді інші рибалки могли б на них теж ловити багато риби. За кілька років ти мав би офіс у великому місті, а за десять років — міжнародний бізнес із продажу риби».

Рибалка знову всміхнувся бізнесменові й відповів: «Нащо мені все це?»

«Ну, заради грошей, — сказав бізнесмен. — Щоб заробити великі гроші, а тоді піти на пенсію».

«А що я робив би на пенсії?» — запитав рибалка всміхаючись.

«Ну, мабуть, що заманеться», — сказав бізнесмен.

«Наприклад, снідав би зі своєю родиною?»

«Так, мабуть, так», — відповів бізнесмен, трохи роздратований через те, що рибалка не перейнявся його ідеєю.

«А позаяк я дуже люблю рибалити, чи міг би я, якби захотів, трохи рибалити щодня?» — вів далі рибалка.

«Чом би й ні, — погодився бізнесмен. — Риби, мабуть, буде не так багато, але якась іще точно залишиться».

«Тоді, може, я міг би вечорами ходити пляжем і дивитися на захід сонця з дружиною, поки наші діти плаватимуть в океані?» — запитав рибалка.

«Звісно, як хочеш. Щоправда, тоді твої діти будуть уже дорослі», — промовив бізнесмен.

Рибалка всміхнувся співрозмовникові, потиснув йому руку й побажав вдалого перезарядження.

Майк закінчив історію й поглянув на мене. — Що думаєте, Джоне?

— Думаю, я трохи схожий на бізнесмена. Я майже щодня працюю, щоб мати вдосталь грошей для виходу на пенсію.

— У мене теж так було, — зізнався Майк. — Але я усвідомив дещо дуже важливе для себе. Вихід на пенсію — це такий час у майбутньому, коли в мене буде вдосталь грошей, щоб робити те, що хочеться. Я матиму можливість насолоджуватися улюбленою справою та кожен день присвячувати самореалізації. А тоді якось увечері після особливо нікчемного робочого дня я дійшов висновку, що має бути кращий шлях. Із плином часу я перестав розуміти, як усе має працювати. Це було так просто, що здавалося божевіллям, як я міг заплутатися, та я таки заплутався.

Поки Майк говорив, я ще їв.

— Я усвідомив, що для мене кожен день — це можливість робити що хочеться. У мене щодня є можливість відповідати позитивно на останнє запитання, яке ви прочитали в меню. Мені не потрібно чекати до «пенсії».

Я поклав виделку і відкинувся назад, здивований тим, як просто це звучало.

— Але ж це так просто, — сказав я. — Якщо це так просто, чому всі не роблять що хочуть?

— Ну, — з усмішкою протягнув Майк, — на жаль, я не можу говорити за всіх. А ви, Джоне, робите що хочете?

Я не очікував, що розмова піде в такому напрямку. Сподівався, що Майк і далі щось говоритиме, а я зможу просто слухати. Я на мить замислився над його запитанням і відповів:

— Та ні.

— Чому?

Ще один крок у напрямку, якого я не очікував.

— Правду кажучи, не знаю. Насправді я не знав, що саме хочу вивчати, коли вступив до вишу. Кінець кінцем вирішив піти на програму, яка мені начебто подобалась і про яку багато хто казав, що в цій галузі після випуску буде легко знайти роботу. Коли навчання скінчилось, я знайшов роботу і дедалі більше зосереджувався на зароблянні грошей. Врешті-решт я почав отримувати непогану платню і якось звик до певної схеми. А ще я сумніваюся, що хоч раз замислювався над цим питанням, — додав я і вказав на меню. — До цього вечора.

— Як я вже казав, — зауважив Майк, — досить цікаво, як і коли воно приходить до різних людей.

— Насправді це якесь божевілля, — промовив я.

— Тобто?

— Те, про що ми тільки-но говорили. Чому ми стільки часу готуємося до того часу, коли зможемо робити що хочеться, замість того, щоб просто робити що хочеться вже тепер?