Камінний хрест

Центральний смисловий «вузол» відносин у творах В. Стефа-ника зав’язано, про що вже йшлося, навколо головної антиномічної пари: доля і людська воля, фатум, приреченість і власна ініціатива героя. Саме ці величини стали визначальними «міфе-мами» непересічного творчого набутку письменника і на їх основі здебільшого устійнено художній конфлікт. Відповідно до законів міфологічного мислення, ці опозиційні одиниці повинні б якось «зближуватися» і «примирятися» або через «низку медіаторів» («групи перестановок») бути замінені еквівалентними формами. Справді, первісна думка знала способи «долання» навіть таких чи подібних до них протиріч. Щоправда, до повного і остаточного їх «зняття» не доходило, а лише до «пом’якшення», до поступового «осереднення».

Сутність головного з них повністю узгоджується із загальними устремліннями людини релігійних суспільств і зводилася до постійного й ненастанного переживання архетипу Раю. Первісний менталітет надавав важливого, ба більше — світоглядного значення цьому екзистенційному «поверненню до Начал». Вселенський смисл його, доводить М. Еліаде, полягав у тому, щоб жити якомога ближче до богів і в певному сенсі зрівнятися з ними — шляхом повторення їхніх дій. Адже «Начало» — це час Творення і виходу творчої енергії «в Світ», тобто його космогоні-зація і впорядкування. Повторюючи або наслідуючи акти божественного промислу, людина домагалася відновлення первісної ідеальної цілості, коли ще не сталося «розриву», а отже, Небо ще не відділилося від Землі, гармонія між небожителями і смертними не порушувалася, ба навіть не існувало смерті й хвороб. Цей основоположний постулат «закону життя» виявляє себе в древніх знахарських практиках, у духовному досвіді східних мудреців, зокрема, в даоській техніці «повернення до Яйця», врешті-решт, він мав лікувальне застосування (на його основі, приміром, ґрунтується методика психоаналізу). Усі вони сходяться в одному: дієвого результату стосовно фізичного, психічного чи духовного зцілення можна домогтися лише через «ритуали відновлення минулого».

До такого ж «психотерапевтичного» засобу вдається більшість Стефаникових персонажів, починаючи від Антона з «Синьої книжечки» і закінчуючи героями останніх творів. Особливо це стосується т. зв. психологічних новел настрою, побудованих на однобічному діалозі. Так чинять герої «Скону», «Басарабів», «Синів», «Марії», «Діда гриця», «Межі», «гріха» тощо. Усі вони, відчувши на собі жорстокі удари долі, намагаються відновити минуле, повернутися до тих первісних ситуацій, із яких усе почалося. Кожен із них має окрему «точку відліку» трагедії, якій, відповідно до логіки міфо-ритуальних комплексів, передує існування «ідеальної теургії». Про неї може мелькати лише згадка («Синя книжечка»), може бути дана менш-більш повна характеристика («Майстер», «Вечірня година», «Сини»), та найчастіше контури її проступають десь із підтексту, як, скажімо, в «Катрусі».

Узагальнено кажучи, доля загалом, як і кожен вчинок, гріх, злочин і т. ін., мають свою «історію». Щоб подолати їх, тобто побороти «історію», треба вернутися до їхніх витоків. Адже «звільнення від часу» прирівнювалося до звільнення від гріха, від долі.

Тому так настійно і вперто покладається більшість героїв новеліста на ментальну інверсію у власне минуле.

Хоча є в доробку В. Стефаника твір, який першою ж своєю фразою натякає на вказаний напрям долання головних суперечностей. «Відколи івана Дідуха запам’ятали в селі ґаздою...» (с. 76). А перша фраза в малих жанрових утвореннях, як відомо, «задає тон і веде за собою інші. Спроектована до теми, перекинута туди, вона стає образом, спалах якого викликає ланцюгову реакцію»[24]. отож, перше речення в «Камінному хресті» вказує на той прадавньо-архаїчний спосіб, яким іван Дідух буде «узгоджувати» себе зі світом у чи не найкритичнішій для нього ситуації.

Безпосередньо його «регресії в минуле» присвячено начебто лише початковий розділ. Насправді вся художня конструкція твору — це тривожні роздуми про причини «гріхопадіння» і «вигнання» із його власного саду Едемського. Через постійні роздуми й болючі спілкування, різноманітні інверсії й ремінісценції, а все з потаємним бажанням спинити хід часу, аби зберегти все таким, яким воно було раніше. Поставлений камінний хрест на горбі, у самому осерді його космогонізовано-го простору, у своїй рельєфній виразності й застигло-скульп-турній величі теж націлений на це.