Камінний хрест

Можна допустити існування подібних гомологічних залежностей і в художньому світі В. Стефаника. Вище можна було пересвідчитися, як початково окреслена на перших сторінках «Камінного хреста» антитеза горба і долини могла вільно трансформуватися, не втрачаючи головного змісту, в інші пари протиставлень. Така гомологія передбачає можливість прочитання всього тексту крізь призму одного із його рівнів. Кожна зазначена дихотомічна опозиція має право на самостійне буття і може стати ключем до розуміння всієї художньої системи[29]. Це передбачає і різні відповіді на питання, що ж усе таки стало причиною еміграції галицького селянства за океан. Втрата священних зв’язків із землею і внутрішньої спорідненості з нею, «сини з жінкою», демографічні проблеми і нестача землі, тяжкі соціальні умови й економічне упослідження, непомірні податки, агенти?.. У принципі тут прийнятне пояснення, яке випливає із будь-якої пари смислових «кодів». Вони здатні «забезпечити зворот-ність повідомлень, що стосуються кожного рівня». Чи не це спантеличило навіть енциклопедично освіченого І. Франка, який дещо навіть роздратовано писав, що в «Камінному хресті» автор «при всій артистичній фінезії, з якою малює само явище, виказує повний брак розуміння причин і ваги того явища»[30].

Певна річ, що в художньому царстві новеліста до повної й остаточної гомології ніде й ніколи не доходило. Принаймні в аксіологічному й екзистенційному планах чітко простежується ієрархія. Вона, зрозуміло, не збігається з наративною структурою, але завжди формує свою систему координат. Подібна динамічна структура наочно демонструє, як у творах новеліста відбувається поєднання позачасових, глобальних істин людського буття з їх соціальною і «земельною» заангажованістю.

Тому нині повинні відійти в минуле погляди, згідно з якими В. Стефаника проголошували співцем лише «мужицької розпуки» й економічного упослідження. З іншого боку, не правомірно й науково не коректно було б зводити все багатоманіття художньо-самобутнього доробку новеліста лише до «білого світла Абсолюту» (О. Черненко), тобто до самих лише універсальних, вселюдських істин. Хоча б тому, що соціологічний підхід до вивчення художніх величин у принципі є необхідним, а наукове осягнення соціальної природи красного письменства є одним із першорядних моментів пізнавального процесу, тільки б на цьому все не замикалося і тільки б це була справжня соціологія літератури. Адже кожне естетичне явище так або інакше співвідноситься з реальною дійсністю.

Отож, художня дія в Стефаниковому космосі розгортається принаймні в трьох часових площинах водночас: метафізичній, психологічній та соціальній, — отримуючи змістове наповнення з кожного з цих джерел. Причому реальні події й факти для письменника не були простими ілюстраціями більш глибоких істин. Соціальний план зображення і вираження існує в його творах нарівні з іншими як повнокровна і самодостатня величина. То інше питання: правдивими чи неправдивими є твори новеліста відповідно до законів фізично-об’єктивного світу. однак правду про суспільно-економічні умови життя галицького селянина повинна б сказати насамперед соціологія, а не література. і запропонований вище аналіз дозволяє виокремити ті засади, на яких відбувається поєднання в автора «Камінного хреста» чуттєвого і надчуттєвого, фізичного і метафізичного, реально-буттєвого й універсального. Нещодавно М. Коцюбинська справедливо відмітила, що «у творчості Стефаника геніально знайдено міру зосередження загальнолюдського в конкретній, соціально, національно й психологічно визначеній людській особистості»[31]. Зараз можемо додати, що таке злиття (або «міра зосередження») відбулося якраз тому, що основою художнього мислення письменника є структури міфу, які, власне, передбачають зближення чи навіть «зустріч» різних смислових і зображально-виражальних течій.

Роман Піхманець

КОМЕНТАРІ

Наше видання є спробою якомога повніше представити творчий доробок В. Стефаника. Окрім суто художніх творів, воно охоплює також автобіографії й автобіографічні твори, публіцистичні та літературно-критичні статті, виступи письменника та його листи. Вважаємо за потрібне подати й деякі з не-закінчених творів, котрі не просто вводять у творчу лабораторію автора, а й відкривають окремі нові грані його художньої обдарованості.