Камінний хрест

Перед упорядниками творів В. Стефаника завжди стояли принаймні дві важливі й досі остаточно не вирішені проблеми. Перша стосується «останньої авторської редакції», тобто текстів, які слід брати за основу публікації. В Україні масові видання художніх текстів новеліста (приміром: Твори. — К.: Дніпро, 1964; Вибране. — Ужгород: Карпати, 1979 та ін.) здійснювалися на основі останньої прижиттєвої збірки «Твори», виданої ювілейним комітетом у Львові в 1933 році. Не будемо порушувати усталеної традиції, та не вважаємо такий підхід оптимальним. Адже ювілейне видання — хоча й готувалося за участю автора, а зміни в текстах погоджувалися з ним — усе ж зазнало деякої редакторської правки, зокрема, мову оповідань та новел наближено до тодішньої літературної норми. Необхідно зважати й на загальний фізичний і психологічний стан письменника на початку 30-х років. 8 січня 1930 року він зазнав паралічу, і вся права частина тіла омертвіла. З приходом весни здоров’я дещо поправилося, але остаточно побороти недугу вже ніколи не вдалося. «Він, що ніколи не вмів поволи ходити, а як той вітер шугав з місця на місце», тепер «шкутильгає, ледве ходить»; «він, що так гарно і сильно вмів говорити, щораз частіше забуває слова і з труднощами може складати речення», — писав син новеліста, який частіше виступав під маминим прізвищем (Гаморак Юрій. Василь Стефаник: Спроба біографії // Стефаник Василь. Твори: Друге видання. — Реґенс-бурґ, 1948. — С. ХШ, ХШІ). Зрозуміло, що в такому стані про «згоду» автора з редактором і видавцями можна говорити лише умовно. Найкраще й науково найбільш коректно було б здійснювати передруки на основі тих збірок, які В. Стефаник сам готував до друку («Дорога», «Моє слово» й «Земля»), а також першодруків у періодиці, звіривши тексти з автографами. Але в нас досі немає наукового видання, яке б ґрунтувалося на такому принципі. Видавці й упорядники академічного видання: Василь Стефаник. Повне зібрання творів: В 3 т. — Т. 1.— К.: Вид-во АН УРСР, 1949) почасти намагалися застосувати такий підхід, опираючись на збірки «Синя книжечка», «Камінний хрест», «Дорога», «Моє слово» й «Земля», але до кінця не дотримувалися заявлених «правил гри», і з текстологічного погляду їхнє видання має чимало вад. За таких умов доводиться йти за усталеною традицією. За основу нашого видання узято найбільш повне масове видання творів В. Стефаника — В и б р а н е (Ужгород, 1979), упорядковане В. Лесиним і Ф. Погребен-ником. Натомість незакінчені твори й листи подаємо переважно за академічним тритомником (К., 1949—1954), відповідно за ІІ і ІІІ томами. Аби не повторюватися і з метою економії місця в примітках обумовлюємо лише ті позиції, які стосуються інших видань.

Друга, не менш складна й досі остаточно не вирішена проблема видання творів В. Стефаника зв’язана з мовними особливостями його художніх структур, а відтак й інших форм самовияву авторської свідомості. Зрозуміло, що наше видання не є академічним, отож задля кращого їх розуміння тут допустимі деякі корективи. Однак покутський діалект для Стефаника був однією з найважливіших прикмет його художнього мислення. Крім діалектних особливостей (на лексичному, фонетичному, морфологічному і синтаксичному рівнях), творам новеліста була властива ще деформація слів в устах дитини та неосвічених селян, що виконувало стилістичну роль, а також деякі суто мовленєві відмінності, залежні від характеру творчого задуму, психологічного стану персонажа, його реакцій на світ і на оточення. Тому й застерігав автор редакторів: «Тільки мужицької мови мені не калічте». З іншого боку, його гнітило, що через певне перенасичення елементами покутського говору його оповідання й новели важкі для сприйняття, тому просив мовознавців, аби якось «при-способили» такі діалектні відмінності до української літературної мови. Зважаймо й на те, що тодішній правопис, як, зрештою й поліграфічна техніка, неспроможні були адекватно відтворити говіркову специфіку покутян, тому в Стефаника часто трапляються різні — наближені до «головної» — форми написання одного й того самого слова.

Виходячи з цього, ми намагалися якомога менше втручатися в текст. Зміни торкнулися лише правописних норм і деяких незначних діалектних ознак фонетичного характеру. Розділові знаки вживаємо відповідно до сучасних правил пунктуації, унормовано вживання апострофа, розділових знаків при прямій мові і т. ін.

Новели та оповідання

Синя книжечка