Читаем Камінний хрест полностью

Камінний хрест. Новелу написано в кінці 1898 або на поч. 1899 року. Однак творча історія її почалася, можна сказати, ще з перших років медичних студій В. Стефаника в Кракові. Живучи неподалік від залізничного вокзалу, він постійно бачив там понурі валки емігрантів, що тягнулися за океан у пошуках кращої долі. А безпосередній поштовх творчому горінню дала зустріч на краківському двірці зі своїм земляком Стефаном Ді-духом. Тривалий час В. Стефаник із ним листувався. На одному з русівських горбів він справді поставив перед виїздом до Канади кам’яний хрест, який стоїть там і нині. Допомагає збагнути смислові глибини твору стаття «Для дітей». Творча праця над «Камінним хрестом» відзначалася особливою напругою і драматизмом. Пізніше автор гірко посміхався: «Волосся мені паде цілими жменями від того “Хреста камінного”, а в одному з листів до О. Гаморак переповідав у трохи іронічній формі розповіді Сафата Шміґера, з яким тоді разом винаймали квартиру, серед краківських друзів (див.: Костащук Василь. Володар дум селянських. — Ужгород: Карпати, 1968. — С. 79—80). Вперше новелу надруковано в «Літературно-науковому віснику» (Т. УІ. — Кн. 5. — С. 255—265) з присвятою К. Гаморакові, в листі до якого від 8 черня пояснює концепцію твору й сенс присвяти. В однойменній збірці його друковано з незначними виправленнями.

З а с і д а н н я. Новелу створено наприкінці 1897 або, ймовірніше, на поч. 1898 року і разом із двома іншими («З міста йдучи» та «Вечірня година») надіслано до журналу «Літературно-науковий вісник». Редакції вони здалися «занадто сирими» і «борзо шкіцованими», одне слово — «сирий матеріал», про що автора й повідомив один із редакторів Осип Маковей (1967—1925). В. Стефаник не погодився з такою оцінкою і в листі-відповіді від 11 березня 1898 року обґрунтовував своє право і право українського письменства загалом на нові художні форми і нові принципи художнього освоєння дійсності, а відтак і вимагав повернути «скрипти». Редакція, очевидячки, погодилася з аргументами молодого автора і надрукувала всі три новели у розділі «Фотографії з життя» (Т. ІІ. — Кн. 5. — С. 129—142). Упорядники видання творів В. Стефаника 1964 року В. Лесин і Ф. Погребенник припускають, що вирішальним тут стало слово І. Франка. Перша редакція твору під назвою «Старі і молоді» дещо відрізняється від тексту першодруку (див.: І, 281—284).

З міста йдучи. Як і попередню, цю новелу теж було написано, очевидячки, на початку 1898, а може, навіть наприкінці 1897 року. У процесі підготовки до друку вона зазнала подібної долі. У збірці «Камінний крест» передрукована без змін (с. 40—51).

Святий вечір. Новелу написано в 1898 або на поч. 1899 року. Уперше вона з’явилася друком в газеті «Будучність» (Львів. — 1899. — № 2. — 1 липня) із підзаголовком «Із квітів нашої землі». У збірці «Камінний хрест» передрукована без змін (с. 51—59).

Діти. Вперше надруковано в збірці «Камінний хрест» (с. 59—62). А перша редакція твору, без заголовка, що починалася словами «Йшов з поля...», була надіслана разом з іншими сімома творами зі Сторожинця на Буковині Морачевським у серпні 1897 року. Правдоподібно, що безпосередньо тоді вона була й написана, хоча Юрій Гаморак припускає, що час створення новели — весна 1897 року (див.: Твори, 319). Готуючи новелу для збірки, письменник її ґрунтовно переробив і майже вдвічі розширив (пор. із першодруком: І, 284—285).

Підпис. Новелу написано в січні-лютому 1899 року й невдовзі надруковано в «Літературно-науковому віснику» (Т. V. —

Кн. 3. — С. 287—289). Поштовхом до творчої активності письменника послужила реальна подія, що мала місце в Русові: небога В. Стефаника Євдокія вчила селян писати свої прізвища, щоби не платити за це поручителям і нотарям. У процесі підготовки до друку збірки «Камінний хрест» новелу суттєво перероблено й змінено структуру (пор. первісний варіант: і, 285—287).

Л а н. Уперше надруковано в збірці «Камінний хрест» (с. 69— 70). А приблизна дата написання мініатюри — 1898 або початок 1899 року.

Лист. В основі сюжету лежить правдива подія, яка мала місце в с. Пістинь на Косівщині: відомий діяч української радикальної партії і добрий приятель Стефаника з гімназійних років федір Котюк убив свою дружину, бо не дозволяла йому вести активну виборчу агітацію (детальніше про це див. лист письменника до В. Морачевського за листопад 1897 року). Був засуджений до семи років ув’язнення і помер у тюрмі. Довідавшись про нещастя, В. Стефаник всіляко намагався полегшити долю федора, збираючи гроші на адвоката, а пізніше турбуючись про його дітей (див.: ііі, 123—125). Новелу створено влітку або восени 1897 року на підставі реального листа арештованого і вперше надруковано в чернівецькій «Праці» (1897. — № 17. — 19 грудня. — С. 130—132) під криптонімом «С». Для збірки «Камінний хрест» автор ґрунтовно її доопрацював, а місцями й переробив (пор. із текстом першодруку й змістом листа Федора Котюка, що його В. Стефаник цитує В. Морачевському: і, 287—290). Твір має присвяту: «Політичним арештантам-мужикам на Святий вечір».

Перейти на страницу:

Похожие книги

Тайная слава
Тайная слава

«Где-то существует совершенно иной мир, и его язык именуется поэзией», — писал Артур Мейчен (1863–1947) в одном из последних эссе, словно формулируя свое творческое кредо, ибо все произведения этого английского писателя проникнуты неизбывной ностальгией по иной реальности, принципиально несовместимой с современной материалистической цивилизацией. Со всей очевидностью свидетельствуя о полярной противоположности этих двух миров, настоящий том, в который вошли никогда раньше не публиковавшиеся на русском языке (за исключением «Трех самозванцев») повести и романы, является логическим продолжением изданного ранее в коллекции «Гримуар» сборника избранных произведений писателя «Сад Аваллона». Сразу оговоримся, редакция ставила своей целью представить А. Мейчена прежде всего как писателя-адепта, с 1889 г. инициированного в Храм Исиды-Урании Герметического ордена Золотой Зари, этим обстоятельством и продиктованы особенности данного состава, в основу которого положен отнюдь не хронологический принцип. Всегда черпавший вдохновение в традиционных кельтских культах, валлийских апокрифических преданиях и средневековой христианской мистике, А. Мейчен в своем творчестве столь последовательно воплощал герметическую орденскую символику Золотой Зари, что многих современников это приводило в недоумение, а «широкая читательская аудитория», шокированная странными произведениями, в которых слишком явственно слышны отголоски мрачных друидических ритуалов и проникнутых гностическим духом доктрин, считала их автора «непристойно мятежным». Впрочем, А. Мейчен, чье творчество являлось, по существу, тайным восстанием против современного мира, и не скрывал, что «вечный поиск неизведанного, изначально присущая человеку страсть, уводящая в бесконечность» заставляет его чувствовать себя в обществе «благоразумных» обывателей изгоем, одиноким странником, который «поднимает глаза к небу, напрягает зрение и вглядывается через океаны в поисках счастливых легендарных островов, в поисках Аваллона, где никогда не заходит солнце».

Артур Ллевелин Мэйчен

Классическая проза