Кар'єра лиходія

Чоловік підключив айпод і ввімкнув один зі своїх улюблених треків — «Доктор Музика». Тоді пішов до раковини, біля якої

тримав напоготові потріскане дзеркало, бритву і ножиці: всі інструменти, яких потребує людина, щоб стати невпізнанною.

З єдиного динаміка лунав голос Ерика Блума:

Кричи, дівча, твій крик звучить так щиро...

47

I sense the darkness clearer...

Blue Oyster Cult, “Harvest Moon”[39]

Сьогодні — першого червня — Робін уперше змогла сказати: «За місяць я вийду заміж». Друге липня раптом стало таким близьким! Кравчиня у Гарроґейті запрошувала на останню примірку, але Робін не уявляла, коли буде змога поїхати додому. Принаймні туфлі вона вже має. Мама отримувала підтвердження від гостей і час до часу казала Робін, хто прийде, але сама вона відчувала дивну відстороненість від усіх цих речей. Нудні години стеження за квартирою над забігайлівкою на Кетфорд-Бродвеї були так далеко від усіх тих питань про квіти, про те, хто з ким сидітиме на бенкеті, про те (це було питання від Метью), чи вона вже попросила у Страйка двотижневу відпустку на медовий місяць (Метью уже все забронював, але це мав бути сюрприз).

Робін не розуміла, як весілля опинилося аж так близько, а вона й не помітила. За місяць — за якийсь місяць! — вона стане Робін Канліфф. Принаймні так вона собі думала. Метью однозначне

очікує, що Робін візьме його прізвище. Останнім часом він став страшенно веселим, мовчки обіймав її, коли Робін проходила повз, і навіть слова не казав про зайві години, які вона проводила на роботі; бувало, що ті години припадали на вихідні.

Кілька останніх разів Метью підвозив її до Кетфорда, оскільки йому було по дорозі — зараз проводив аудит компанії у Бромлі. Тепер він казав тільки хороше про «лендровер», яким був гребував, навіть коли доводилося смикати передачі й коли машина глохла на перехрестях; казав, що це чудовий подарунок, що це так мило з Ліндиного боку, що так зручно мати машину, коли треба десь поїхати. Вчора під час ранкової поїздки Метью запропонував вилучити з переліку запрошених Сару Шедлок. Робін бачила, що він довго збирав сміливість на це питання, боячись, що сама згадка Сари може спровокувати сварку. Робін трохи подумала, намагаючись зрозуміти, що саме відчуває з цього приводу, і врешті-решт виснувала: не треба.

— Я не проти,— сказав вона.— Нехай приходить. Це нормально.

Якщо вилучити Сару з переліку, та зрозуміє, що Робін дізналася про події багаторічної давнини. Краще прикинутися, що вона давно вже в курсі, що Метью зізнався багато років тому, і їй байдуже; Робін має свою гордість. Однак коли мама (яка теж цікавилася, чи Сара прийде) спитала, кого посадовити біля Сари — адже Шон, друг Метью і Сари з універу, не зможе прийти,— Робін відповіла питанням на питання.

— А Корморан уже підтвердив, що буде?

— Ні,— відповіла мама.

— О,— озвалася на це Робін.— Ну, він казав, що буде.

— Ти його хочеш посадовити біля Сари?

— Ні, звісно, що ні! — спалахнула Робін.

Запала коротка пауза.

— Вибач,— мовила Робін.— Мамо, вибач, тут такий стрес... ні, посадови Корморана біля... навіть не знаю...

— А його подруга прийде?

— Він каже, що ні. Де хочеш, там і садови його, тільки подалі від тієї паскуди... тобто від Сари.

Отож, знову виглядати Стефані Робін почала найтеплішого з початку року ранку. Люди на Кетфорд-Бродвеї були вбрані у футболки й сандалі; проходили чорні жінки у строкатих тюрбанах. Робін, яка надягнула літню сукню і стару джинсову куртку, зручно влаштувалася в одній з улюблених шпарин у будівлі театру і прикинулася, що говорить по телефону, вбиваючи час; тоді пішла ніби роздивлятися ароматичні свічки і палички на найближчому столі.

Важко тримати уважність, коли гадаєш, що тебе відіслали ловити міраж. Страйк, може, і наполягає, що досі підозрює Віттакера в убивстві Келсі, але Робін про себе не дуже в це вірила. Вона чимдалі сильніше схилялася до думки Вордла, що Страйк плекає образу на екс-вітчима і його зазвичай ясне судження нині затьмарене старим упередженням. Час до часу поглядаючи на непорушні фіранки у вікні Віттакерової квартири, Робін пригадала, що востаннє Стефані бачили, коли її вкинули до фургона Віттакера; чи вона взагалі є там, за вікнами?

Спершу було тільки легке обурення тим, що ще один день доведеться змарнувати, але далі Робін легко перейшла до своєї головної поточної образи на Страйка — що він привласнив пошуки Ноеля Брокбенка. Робін чомусь звикла до думки, що Брокбенк — це її персональний підозрюваний. Якби вона не зіграла так успішно роль Венеції Галл, вони б не знали, що тепер Брокбенк живе у Лондоні; якби вона не здогадалася, що Ніл — це Ноель, вони б не знайшли його слідів у «Сарацині». Навіть спогад про той голос у вусі — «Маленька, а я тебе не знаю?» — хай як воно було лячно — якось дивно поєднував їх.