Холістичне детективне агентство Дірка Джетлі

Після хвилини або двох багаторазового жонглювання та впускання бляшанки він здався. Він не мав жодної ідеї, як йому відкрити бляшанку, до того ж пиво вже розтряслось, напевно… І що він з ним робитиме, навіть якщо зможе якось її відкрити? Він не мав тіла, в яке можна було його залити. Він відкинув бляшанку геть, і та покотилася під шафу.

Він почав помічати в собі дещо: його спроможність хапати речі, схоже, зростала та зменшувалася в повільному ритмі, так само як і його видимість.

Але цей ритм був нерегулярний, а може просто іноді деякі з його максимумів були більш помітні за інші. Це теж, здавалося, змінювалося згідно з ще повільнішим ритмом.

Саме тієї миті йому здавалося, що його сила зростає. У раптовому припадку завзяття він спробував з'ясувати, що з речей на кухні він зможе зрушити або скористатися ними, або якось змусити ввімкнутися.

Він відчиняв настінні шафи, висував шухляди, розкидував по підлозі столові прибори. На короткий час змусив задзижчати кухонний комбайн, перекинув електричну кавомолку, так і не ввімкнувши її, відкрив кран газу в духовці, але не зміг його підпалити, пошматував великим ножем буханець хліба. Він спробував жбурляти собі в рот крихти хліба, але вони просто провалювалися крізь його рот на підлогу. З'явилася була миша, але швидко подріботіла з кухні геть, шерсть на ній стала від страху сторч.

Зрештою він зупинився та сів за кухонний стіл, емоційно виснажений, але фізично заціпенілий.

Як, думав він, люди реагуватимуть на його смерть?

Кому буде найбільше шкода, що його не стало?

Якийсь час буде шок, потім сум, потім вони звикнуть, і він буде пам'яттю, яка слабшає в міру того, як люди житимуть без нього, вважаючи, що він пішов туди, куди йдуть усі люди.

Саме ця думка леденила його найбільшим жахом.

Він не пішов. Він досі тут.

Він сидів обличчям до єдиної шафи, яку не зміг відкрити, бо її ручка була занадто туга, і це його дратувало. Він незграбно схопив бляшанку з помідорами, знову підійшов до великої шафи та вдарив бляшанкою по ручці. Дверцята розкрилися навстіж, і звідти випало його зникле, вкрите кров'ю тіло.

До цієї миті Ґордон не знав, що привиди можуть непритомніти. А тепер він про це дізнався, бо саме це й зробив.

Кілька годин по тому його розбудив вибух його газової духовки.

РОЗДІЛ 16

Наступного ранку Річард прокидався двічі.

Першого разу він подумав, що прокинувся помилково й перевернувся на інший бік, щоб поспати ще кілька хвилин. Другого разу він різко схопився, бо в пам'яті спливли події минулої ночі.

Він спустився на кухню та похмуро й неспокійно поснідав, роблячи все не так. У нього підгоріли грінки, пролилася кава, він збагнув, що мав учора купити джем, але забув. Оцінюючи свої немічні спроби нагодувати себе, він подумав, що можливо, принаймні, зможе дозволити собі сьогодні ввечері час, щоб пригостити С'юзан дивовижною вечерею, щоб компенсувати минулий вечір.

Це якщо він зможе вмовити її піти з ним.

Був один ресторан, який Ґордон постійно нахвалював і рекомендував їм відвідати його. Ґордон непогано знався на ресторанах, було таке враження, що він проводив у них досить багато часу. Кілька хвилин Річард сидів і стукав олівцем по зубах, а потім пішов до своєї робочої кімнати й дістав з-під великого стосу комп'ютерних журналів телефонний довідник.

«L'Esprit d'Escalier».

Він зателефонував до ресторану й спробував замовити стіл, але коли він сказав, коли саме йому потрібне місце, це викликало стриманий сміх.

— А, non, m'sieur, — сказав метрдотель, — боюсь, це неможливо. Наразі замовлення треба залишати щонайменше за три тижні. Pardon, m'sieur.

Здивувавшись тому, що існують люди, які знають, чого їм захочеться через три тижні, Річард подякував метрдотеля й поклав слухавку. Що ж, може тоді знову піца? Ця думка знову нагадала йому про невдале вчорашнє побачення, а ще через секунду його охопила цікавість і він знову взяв телефонний довідник.

Джексон… Джентрі.

Ніякого Джентлі там не було. Жодного. Він знайшов інші довідники, окрім того, що на літери S — Z, який його прибиральниця з незрозумілих йому причин завжди викидала. У них точно не було ні Челлі, ні чогось схожого. Не було ні Жентлі, ні Дзентлі, ні чогось навіть трохи подібного. Він подумав про Тжентлі, Тзентлі або Тсентлі й спробував звернутися в довідкове бюро, але не додзвонився. Він знову сів і стукав по зубах олівцем, дивлячись, як на екрані комп'ютера повільно обертається канапа.

Як дивно, що відтоді, як Редж так нагально спитав про Дірка, минуло лише кілька годин.

Якщо справді хочеш когось знайти, як це зробити, до чого вдатися?

Він спробував звернутися в поліцію, але теж не додзвонився. Що ж, ось і все. Він спробував усе, що міг, хіба що приватного детектива не найняв, але в нього були кращі способи витратити свій час і гроші. Коли-небудь він знову стикнеться з Дірком, як це завжди траплялося раз на кілька років.

Та й взагалі йому було важко уявити, що існують такі люди — приватні детективи. Що це за люди? Який вони мають вигляд, де вони працюють? Яку краватку треба носити, якщо працюєш приватним детективом?