Петроградське повстання, мусімо це сказати отверто, внесло <…> безладдя у все народне хазяйство і в роботу нашої кволої державної організації <…> Держави, яко міцного організму немае. Лишилися тільки руїни. <…> І тому перше і головне завдання всієї демократії <…>, се – негайно стати до об’єднання, до утворення центральної державної влади{1054}
.Под «державой» здесь, как это очевидно из контекста, понимается Россия. Пока всё вполне в духе III Универсала.
Большевики в Петрограде, естественно, в корне не согласны с мнением украинцев об отсутствии центральной власти. Они утверждают, что (перефразируя их лидера) "есть такая власть" – это они же сами, Совет народных комиссаров. И при этом они… признают независимость Украины, которую та еще и не думала объявлять!
В уже упоминавшемся разговоре Порша со Сталиным 17 (30) ноября последний заявляет, что большевики признают за нациями «прав[о] на полное самоопределение вплоть до отделения и образования самостоятельного государства». Правда, это государство, с их, большевиков, точки зрения, может быть только советским. И 2 (15) декабря года Совет Народных Комиссаров подтверждает эту мысль, заявляя: «Официально признавать независимую Украинскую республику советов с конфискацией земли у помещиков»{1055}
. Та же мысль, хотя и косвенно, звучит в ультиматуме Центральной Раде. Петроградские большевики рассчитывали на то, что их коллеги в Киеве со дня на день возьмут власть в свои руки – и большевистскую Украину Совнарком тотчас же признает.Сами же киевские большевики, судя по всему, не были сторонниками независимости. В конце ноября – начале декабря в Киеве дважды побывал проездом один из лидеров ленинской партии Григорий Зиновьев. (Перед тем у него произошел конфликт с Лениным: Зиновьев был противником монополии партии большевиков на власть. По всей видимости, он ездил в Елисаветград, где жила его семья, и останавливался в Киеве по пути туда и назад{1056}
.) 25 ноября (8 декабря) он, как уже упоминалось, прочитал в оперном театре лекцию «Вторая революция и ее социально-политический смысл»{1057}, а 2 (15) декабря – еще одну лекцию, в том же театре{1058}. Владимир Затонский рассказывал о своей встрече с Зиновьевым (по его словам, это было в ноябре 1917 года, так что речь, по-видимому, о первом из двух визитов):Ми сиділи в київському царському палаці, у кабінеті голови Ради робітничих депутатів. Розмова торкнулася нашої тактики щодо Центральної Ради, яка тоді вже виросла на досить серйозного ворога. Тов[ариш] Бош, фактична керівниця української організації під той час, знайомлячи мене з тов[аришем] Зінов’євим, напівжартома, напівсерйозно сказала:
– Ось наш український “націоналіст“. Він, здається, справді вважає, що треба серйозно рахуватися з українським національним рухом та на противагу до Центральної Ради утворити свій український партійний та радянський центр.
Тов[ариш] Зінов’єв тоді своєї думки не висловив, але більшість присутніх були щиро переконані, що Центральну Раду треба розігнати (тут я цілком з ними погоджувався), але тоді й гадки не може бути за якусь там Україну, бо все це – вигадки націоналістів{1059}
.Но и реальная, небольшевистская Украина по-прежнему не намеревалась объявлять себя независимой. 21 ноября (4 декабря) на третьей сессии Всеукраинской Рады крестьянских депутатов Винниченко отвечает на упрек одного из выступающих, который считал недостатком III Универсала то, что в нем не провозглашена самостоятельная Украина: