Киев 1917—1920. Том 1. Прощание с империей

Серед самих Українців знайшлись ґрупи настілько захоплені росийською культурою й державністю, призвичаєннєм до єдиної Росії, або до традиційного федеративного гасла, що не згожувались на самостійність навіть як на форму переходову до федерації. Ще більше се треба сказати про ґрупи не-українські: Українців які відірвались від української стихії й уважали себе “русскими“, Великоросів захожих, і навіть Євреїв, які також не вміли відразу стати на ґрунт реальних інтересів єврейської людности України, а вважали потрібним наперед виявити свій протест против разриву з єврейськими орґанїзаціями Росії{1100}.

Об оппозиции к Универсалу говорил и Ковалевский:

В [засіданні] взяли участь і представники національних меншин – москалі, поляки й жиди. З них тільки представник польських соціялістів Корсак без застереження висловився за прийняттям Універсалу. Натомість інші польські представники, а також представники москалів і жидів рішуче протиставились актові проголошення державної самостійности України. Між іншим один із московських соціялістів (здається[,] це був Рябцов) висловився, що проголошення державної самостійности України – це удар ножем у спину єдности пролетаріяту цілої Росії, а тому це акт реакції. Проти цієї демагогічної заяви українська більшість гаряче запротестувала, а Михайло Грушевський, як голова зборів, зробив московському промовцеві гостре зауваження, загрожуючи відібрати йому голос{1101}.

Дебаты закончились лишь поздним вечером 11 (24) января. Около полуночи участники заседания перешли в большой зал заседаний. По свидетельству Ковалевского, у здания Педагогического музея, несмотря на поздний час, собралась большая толпа. Разнесся слух о предстоящем провозглашении Универсала. Хотя начавшееся вечером 9 (22) января заседание Малой Рады было закрытым, но уже на следующий день утром «Нова Рада» опубликовала короткую заметку о предстоящем провозглашении независимости{1102}. Вполне возможно, «утечка» была допущена сознательно. Зал, само собой, был переполнен до отказа – партер, ходы и проходы{1103}.

Теперь люди хотели стать свидетелями исторического момента. В самом здании публика часами толпилась в коридорах, дожидаясь окончания закрытого заседания и надеясь попасть на торжественную часть. Дождавшихся, как и самих членов Рады, начали пропускать в большой зал только по билетам. Попасть внутрь удалось далеко не всем желающим.

В начале первого ночи на 12 (25) января в зале заседаний появились Грушевский и Винниченко, которых встретили аплодисментами. Грушевский занял место председателя и открыл заседание (согласно Дмитрию Дорошенко, оно началось в 12 часов 20 минут ночи{1104}).

Ковалевский вспоминал, что сначала голос оратора иногда дрожал от волнения, но чем дальше Грушевский говорил, тем решительнее и увереннее становился его тон{1105}.