Киев 1917—1920. Том 1. Прощание с империей

Спали не довго. О півночі звук сурми розбудив усіх. Позривалися з ліжок і по звуках сурми пізнали, що треба скоро йти в низ. Понакидали на опашку шинелі і поспішали до їдальні, яка служила і місцем для збірок в таких випадках.

Скоро саля їдальні заповнилась юнацтвом всієї школи. В ті трівожні часи такі випадки траплялися часто, тож кожний був певний, що в місті сталося якесь заворушення і влада потрібувала нашої помочі. Але було щоінше.

Вартовий старшина коротко поінформував, що прибув Секретар Військових справ Симон Петлюра [на самом деле Петлюра тогда уже не занимал этой должности. – С. М.] і зараз буде тут.

Не довго чекали. Ось він в супроводі начальника школи полк[овника] Клєопи, декого з курсових старшин і свого осаула. Одягнений у звичайну шинелю і чорну смушкову шапку. В очах видно було утому і лагідність.

В салі було тихо, хоть мак сій.

Обвів усіх своїми ласкавими спокійними очима і сказав:

– Вибачте мені, дороге юнацтво, що я в таку пізню пору приходжу і порушую ваш спокій… москаль оточує з усіх боків нашу дорогу Батьківщину, посягає на нашу молоду Українську Народню Республіку і це нам не дає права спати… Я прийшов просити вас піти зі мною боронити нашу Неньку від большевиків, які під прапорами ніби свободи, рівеньства і брацтва ідуть на нас, щоби наложити знов кайдани, які ми тільки що скинули. Вони йдуть, щоби поневолити наш трудовий нарід… Отже я прошу вас стати в обороні своїх батьків… Ми не йдемо, як кажуть большевики, боронити буржуїв і генералів, бо ми їх не маємо, а йдемо боронити самих себе, свою, кровю і потом наших дідів политу, землю… Не буду вам богато говорити… Ви сини селян і робітників і самі це добре знаєте! Мені потрібно вас тільки двіста чоловік, отже охочих прошу зараз записатись у вартового старшини і на четверту годину рано будьте готові до походу. Ви будете називатись “Курінь Чорних Гайдамаків“ при Коші Слобідської України, яким командую я. З вами поїде, як командант, сотн[ик] Блаватний – тут Гол[овний] Отаман [эту должность Петлюра получил значительно позже, в 1919 году. – С. М.] показав очима на сотн. Блаватного. – Нашийте собі якісь відзнаки, щоб вас можна, було відріжнити… О 4 год. подадуть трамваї і ви поїдете, куди вас повезуть… За пару днів ви повернете, щоб знов продовжувати перервану науку, яка дасть вам можливість стати старшинами Армії У. Н. Р. і дійсними оборонцями свого народу! На тім оставайте здорові!.. – сказав і спокійно відійшов, а за ним і старшина.

Останні слова Симона Петлюри були покриті грімким “Слава“, що як грім лунало з молодецьких грудей.

Ми на перебій кинулися до запису і скоро спис на 200 люда був готовий.