Киев 1917—1920. Том 1. Прощание с империей

Коли я виходив з Київа (вечером, в день вступу московського війська) через Шулявку, то мав нагоду бачити, як радів тоді приходові большевиків весь “шулявський світ“. Робітники та візники, озброєні, запружували вулиці, метушились, кричали, розставляли варти, ловили “Українців“. Коштувало мені великого труда пройти через це “народнє море“.

Минувши Шулявку, я наткнувся (разом з тов[аришем] Азаркевичом, з яким вийшов з Київа) біля Караваєвських дач на панцирний московсько-большевицький потяг, що несміливо ще наближався до Київа. Зобачивши нас здалік, салдати почали кричати, щоб ми підійшли до потяга. Мусіли підійти. Бачимо – непоганий панцирний потяг. На ньому написано: “Революціонный поєзд NI [видимо, № 1. – С. М.] товарища Ленина. Вся власть советам“. Кругом потяга – змучені, миршавенькі салдатики: виключно Великороси. Чогось метушаться, спинивши потяг, зорять навкруги. Документи (розуміється підроблені), що ми пред’явили, не цілком задовольнили ватажків потягу, але після де-яких суперечок з нашого боку, замісць першого рішення, яке звучало: “Садитесь в поезд, поедем вместе в Кіев“, – послідувало друге: – “Ну, чорт вас бери, идите. Если нужно будет, потом розстрєляем“.

І тут – в потязі, і там – на Шулявці – раділи і бились проти нас активно, охоче, виключно Великороси та почасти Жиди.

Майже цілу ніч (падав мокрий сніг) довелось ити нам лісом по-над шоссе (по якому їздили большевицькі частини і ріжні невідомі люде). Заснувши на кілька годин в придорожній жидівській коршмі, другого дня ми зустріли автомобіль, що їхав вже в напрямку від Житомира. В автомобілі сиділи Голубович, Порш, Ткаченко. Всі з рушницями. Їхали встановляти військовий звязок по шоссе{1289}.

О хаосе в районе Святошина вспоминал Всеволод Петров: