Киев 1917—1920. Том 1. Прощание с империей

Щоби докладніше орієнтуватися, їду не «старим шляхом», а по шосе [т. е. не по Дегтяревской улице, а по Брест-Литовскому шоссе. – С. М.]. Коло стації Святошин вантажаться на потяг дві сотні Поляків, збираючись їхати на Коростень, щоби пробитись до корпусу Довбур-Мусницького. Варту на стації перебирає від них сотня Чехів, які залишаються зовсім невтральними.

По шосе в безладі їдуть групи людей, возів і верхових. Зараз же за містом, переїхавши через Борщагівський потічок, у ліску, бачимо обичаєвий малюнок після світової війни й революції: на траві два трупи, що держать у руках карти до гри; у одного ще затиснутий ніж у кулаці. Це наслідки сварки після гри…

Нарешті майже коло самої шосейно-почтової стації Борщагівка, недалеко від повороту по лісовій доріжці на Ігнатівку, зустрів я авто, в якому сиділи пп. Порш та Ковенко. Останній передавав накази підходячим групам війська та поінформував мене про те, що Січові Стрільці, як охорона Центральної Ради та уряду, відходять просто до міста Житомира, Слобідський Кіш під орудою Петлюри збірається в селі Шпитьки, недалечко від шосе, а решта військових частин перейде до Ігнатівки, де проведуть між ними реорганізацію для дальшої боротьби.

Обидва представники уряду були дуже зденервовані, головно Ковенко, який, передавши мені інформації, переказав, що його начальник штабу, полковник Сальський, мабуть загинув, бо його й досі нема{1290}.

На самом деле полковник Владимир Сальский не погиб. Через полтора с небольшим года он сыграет важную роль в событиях на Думской площади, когда украинцы столкнутся уже не с большевиками, а с Добровольческой армией Деникина{1291}…

Эвакуация основных украинских сил и Центральной Рады началась в ночь с 25 на 26 января (7 на 8 февраля). По плану Ковенко, Купеческое собрание удерживали гайдамаки, Крещатик – офицерский отряд и вольные казаки, Бибиковский бульвар – полуботковцы. Большевики не решились дать бой в темноте. Центральная Рада оставляла Киев под охраной сечевых стрельцов. Грушевского вез в автомобиле шофер по имени Емельян Милевский. После возвращения в Киев, в апреле, он подаст в Президиум Центральной Рады

Прохання.

Въ той часъ[,] коли потрібно було їхати з Киіва з Головою Украінської Центральної Ради п. Грушевським, під час большевицького повстання, до Житомира, я виіхав не рахуючись з тим лихом, яке грозило мені і моі семьї. Через це прошу Хвальну Презідію Украінської Центральної Ради дати мені награду, яку Презідія найде можливим дать.

Шофера внесли в список на получение помощи{1292}. Получил ли он ее – неизвестно…

Удостоверение, написанное рукой Михаила Ковенко, о том, что телеграфный отряд Вольного казачества принимал участие в боях с большевиками{1293}