Киев 1917—1920. Том 1. Прощание с империей

Але ся форма – свого роду повістка явитись на допрос – відчитатись і виправдатись перед місцевими хазяями – в ній в тодішніх відносинах було чимало образливого, провокуючого, що трудно було перебороти. Голова зборів Страдомський – дуже обережний чоловік, що відчував наростання українського руху і в повній мірі хотів з ним рахуватись, – старався скільки можна ослабити обопільну [нехіть?]. Але коли він, відкриваючи збори, поясняв, що се зібрання має завданням вияснити і заспокоїти київське громадянство, стривожене чутками, що серед українців єсть замір проголосити автономію, а може, й самостійність України, – сей момент виклику на перехресний допит все-таки стирчав в сім інциденті настільки сильно, що я, першим відповідаючи на се питання, несвідомо з оборони перейшов в наступ{196}.

Те же вступительные слова Страдомского зафиксировал корреспондент «Киевлянина», освещавший заседание:

Открывший заседание Н. Ф. Страдомский, указавший, что заседание созвано с целью выяснить циркулировавшие в последнее время слухи о том, будто в среде украинцев существует течение выделить украинскую республику, а может быть даже и самостоятельную Украину. Эти слухи не могли не волновать отдельных членов и исполнительный комитет в целом, так как большинством эти слухи считались опасными для нынешнего положения вещей. Решено было поэтому пригласить руководителей «Центральной Рады» для того, чтобы получить от них разъяснения по всем волнующим общество вопросам{197}.

Грушевский рассказывал: