Киев 1917—1920. Том 1. Прощание с империей

Він приїхав [первый раз. – С. М.] саме перед нашим святом Національного фонду, але не виявив ніякого заінтересування, ні спочуття; прово[д]жав на фронт українські ешелони, але українському полкові, що стояв у Києві, не показав ніякої уваги, хоч се було елементарною чемністю з його сторони. Відвідав міський комітет, але до Ц[ентральної] ради не заглядав. З своєї сторони, і Ц[ентральна] рада, пам’ятаючи його неприязний жест при першім переїзді через Київ, не вважала можливим іти до нього з чолобиттям; українські представники вітали його в складі інших київських організацій, військовий комітет ходив до нього на авдієнцію, котру на ніщо звів присутній Оберучев, бо став мішатися в розмову делегатів з Керенським, спростовувати і полемізувати з ними; нарешті, в день його виїзду нам було оповіщено, що він прийде до Ц[ентральної] ради. Ми зібрались в залі засідань комітету (се був кабінет помічника попечителя, що перейшов в наше фактичне володіння за останній місяць) <…> полк, став в параді перед будинком, і так ми чекали довго. Посилали довідатися, чи, може, вже й не буде; відповіли, що його десь дуже вітають, в міськім театрі, здається, і він і не може зараз прибути. Нарешті зовсім вечором він приїхав в супроводі Оберучева, в великім поспіху, попереджуючи, в виразах не дуже чемних, що він спішиться і не може забавитися довго. Але я не хотів чим-небудь зіпсувати і без того напружених відносин і тримався тону не тільки чемного, але і приязного, порушуючи тони колишньої приязні і товариства в передвоєнних революційних рядах{234}.

Грушевский обратился к министру с короткой речью на украинском языке, выразив свое удовлетворение по поводу того, что может приветствовать его в стенах Центральной Рады, после чего кратко ознакомил гостя с задачами делегации, которая в этот момент находилась в Петрограде. Последовал диалог: