Конотоп

Якщо хто не вірить «українському буржуазному націоналістичному історикові М.Грушевському», а для цього є деякі підстави, бо професор Грушевський не був байдужим як у прихильності своїй до української державности, так і у відразі до московського імперіалізму, то можна запитувати ще одного історика. Історика русів. Тобто чоловіка, який написав «Історію Русів» (хто це був, історики дотепер не можуть остаточно з’ясувати, але очевидно одне: це була розумна і більш-менш об’єктивна людина).

Георгій Кониський (або Григорій Полетика, а може, й Олександр Безбородько, чи ще якийсь український князь) пише:

Князь Трубецкой, проходя отъ города Путивля къ городу Конотопу, встрченъ былъ отъ жителей Конотопских и увдомленъ, что къ нимъ наведены Виговскимъ Польскія войска, не извстно съ какимъ умыслом. Князь, вздумав мимоходомъ забрать Поляковъ въ плнъ, причитая то къ своей коммисіи, осадил Конотопъ. Но генералъгетманъ Виговский, согласясь давно съ полковнікомъ Гуляніцкимъ, напали на него съ своими войсками съ двухъ сторонъ и армію его разбили на голову, а обозы, со всми запасами забрали в свою добычу. Князь же інтервентъ Трубецкой съ немногими, розсянними остатками своихъ окупационнихъ войскъ, пробрался лсами вгору рки Сейма и скрылся въ Путивл. И отъ сего побдоноснаго побоища вышла в Украино-Русы на патріотовъ извстная пословица народная, что «такой-то мудрецъ провелъ такъ, какъ Виговскій Москву».

(Цитата, звичайно, неточна. — В.К.

). У перекладі на літературну українську мову, що його здійснив відомий у 60-х роках XX ст. український поет Іван Драч, ця цитата звучить ще більш патріотично.

Але хто не знає, що історію краще писати з відстані, найкраще — у кілька століть, коли вже помер останній з невтомних правдолюбців, який міг би заперечити історикові, мовляв, не елліни розбили персів під Термопілами, а перси натовкли впертих греків, бо він сам усе бачив, коли був фельдфебелем роти шахського спецназу, що їх чомусь називали «безсмертними». Ну, як ти, вчений історику, заперечиш такому безсмертному самовидцеви? Він, бачите, сам бачив. А те, що нам треба зі справедливим гнівом історика-патріота, з почуттями і деталями описати, як триста юних патріотів полягли в нерівному бою з ордою п’яних окупантів, його, гада правдолюбного, не обходить. Він сам, понімаєш, видів! А ось це ти видів?

Але є такі, що справді все бачили своїми очима. Хоча б літописець Самовидець. Ось що він спостерігав на території суверенної, але ще не собороної і вже не самостійної Української Держави року Божого 1659-го місяця червня, іншою мовою ійуня. Він своїм гусячим пером пише: