Читаем Королева Марго полностью

— А що я тобі казав? — промурмотів Коконна.

Ла Моль відповів глухим ричанням.

Легкі кіннотники були ще за тридцять кроків від наших друзів.

— Побачимо! — казав своє п’ємонтець, звертаючись до лейтенанта легких кіннотників повним голосом, а до Ла Моля зовсім тихенько. — В чому справа, панове?

Лейтенант звелів навести на двох друзів рушниці.

Коконна сказав тихенько:

— В сідло, Ла Моль, ще є час: на коня, я казав тобі вже сто разів, і мчімо!

Потім, звертаючись до легких кіннотників:

— Що за чорт, панове, не стріляйте, ви можете вбити друзів.

Знов до Ла Моля:

— Між деревами стріляти незручно; вони вистрелять і не поцілять.

— Неможливо, — сказав Ла Моль, — ми не можемо забрати коня Маргарити і двох мулів; кінь і мули можуть компрометувати її, я ж своїми поясненнями відведу від неї підозри. Їдь, друже, їдь!

— Панове, — сказав Коконна, витягаючи шпагу й підіймаючи її вгору, — панове, ми здаємося.

Легкі кіннотники спустили мушкетони вниз.

— Але нащо треба нам здаватись?

— Спитаєте про це в короля Наварського.

— Яке вчинили ми злочинство?

— Пан д’Алансон вам скаже.

Коконна і Ла Моль ззирнулись: ім’я їхнього ворога в таку хвилину не могло їх заспокоїти.

Проте ні той, ні той не чинили опору. Коконна сказали злізти з коня, і він зробив це без сперечань. Обох їх оточили солдати і повели до павільйону Франциска I.

— Ти хотів бачити павільйон Франциска I? — сказав Коконна Ла Молю, побачивши між деревами стіни чудової готичної будови. — Ну, ти його, здається, побачиш.

Ла Моль не відповів нічого і тільки простяг руку Коконна.

Коло цього чудового павільйону, збудованого за Людовіка XII і названого павільйоном Франциска I, бо король цей завжди призначав тут збір під час полювання, стояла ніби халупка, яка була призначена для псарів і яка була тепер вкрита мушкетами, алебардами та лискучими шпагами, як кротовина білястою стернею.

До цієї халупки й припровадили бранців.

Тепер пояснімо несподівану, надто для двох друзів, обставину, розповівши, що скоїлось.

Протестантські дворяни, як було умовлено, зібралися в павільйоні Франциска I, ключ від якого де Муї здобув заздалегідь.

Вважаючи себе за господарів у лісі, вони порозставляли подекуди варту, але легкі кіннотники, перемінивши білі шарфи на червоні, — обережність, яку вони завдячували вигадливості пана де Нансея, — захопили ці варти несподіваним нападом без усякого бою.

Легкі кіннотники повели далі облаву, оточуючи павільйон; але де Муї, який, як ми уже сказали, дожидав короля в кінці алеї Віолет, побачив, що червоні шарфи підкрадаються вовчим кроком, і ці червоні шарфи здались йому підозрілими. Він кинувся вбік, щоб його не побачили, і помітив, що широке коло стягалося так, щоб пройти увесь ліс і оточити збірний пункт.

В той же час він побачив у глибині головної алеї білі султани та блискучі аркебузи королівської гвардії.

Нарешті він пізнав самого короля, а на протилежному кінці алеї помітив короля Наварського.

Тоді він махнув у повітрі капелюхом навхрест — це був умовний знак, що все пропало.

На знак цей король Наварський повернув назад і зник.

Де Муї, увіткнувши коліщата своїх шпор коневі в живіт, кинувся тікати і, тікаючи, кинув, як ми вже сказали, слова попередження Ла Молю й Коконна.

А король, помітивши, що Генріх і Маргарита зникли, приїхав у супроводі пана д’Алансона, щоб побачити, як вони обоє вийдуть з халупи, куди він звелів замкнути всіх, кого знайдено буде не тільки в павільйоні, а й скрізь у лісі.

Д’Алансон, певний, що сподіванки його справдились, гарцював біля короля, поганий настрій якого ще гіршав від гострого болю. Двічі чи тричі він мало не зомлів і раз виблюнув кров’ю.

— Ну, ну! — сказав король, наближаючись до павільйону. — Поспішаймо, я хочу швидше вернутись до Лувра: тягніть мені з нори усіх тих нечестивців, адже сьогодні святого Власа, кузена святого Варфоломія.

При словах короля весь мурашник із списів та аркебуз заворушився, і гугенотів, арештованих у лісі і в павільйоні, примусили одного по одному вийти з халупи.

Але ні короля Наварського, ні Маргарити, ні де Муї не було.

— Ну! — сказав король. — Де ж Генріх, де Марго? Ви обіцяли мені їх, д’Алансон, і — ріг бичачий! — треба знайти їх мені.

— Короля й королеви Наварських, — сказав пан де Нансей, — ми навіть не бачили, сір.

— Та от і вони, — сказала пані де Невер.

Справді, в цю саму мить в кінці алеї, що виходила до річки, з’явились Генріх з Марго, обидва спокійні, ніби нічого й не сталося; обоє з соколом на стиснутій в кулак руці, закохано тулячись одно до одного і удаючи це так уміло, що навіть коні їхні, ідучи поруч і так само тулячись один до одного, здавалось, пестили один одного своїми ніздрями.

Тоді розлючений д’Алансон звелів обшукати весь ліс, і тоді ж знайшли Ла Моля та Коконна в їх плющовій альтанці.

їх теж примусили увійти в коло гвардійців, і вони увійшли, по-братерському обнявшись. Але вони не були королівського роду, і тому не могли удавати з себе спокійних, як Генріх з Маргаритою: Ла Моль був надто блідий, Коконна був надто червоний.

XXI. Розслідування

Перейти на страницу:

Похожие книги

Адмирал Колчак. «Преступление и наказание» Верховного правителя России
Адмирал Колчак. «Преступление и наказание» Верховного правителя России

Споры об адмирале Колчаке не утихают вот уже почти столетие – одни утверждают, что он был выдающимся флотоводцем, ученым-океанографом и полярным исследователем, другие столь же упорно называют его предателем, завербованным британской разведкой и проводившим «белый террор» против мирного гражданского населения.В этой книге известный историк Белого движения, доктор исторических наук, профессор МГПУ, развенчивает как устоявшиеся мифы, домыслы, так и откровенные фальсификации о Верховном правителе Российского государства, отвечая на самые сложные и спорные вопросы. Как произошел переворот 18 ноября 1918 года в Омске, после которого военный и морской министр Колчак стал не только Верховным главнокомандующим Русской армией, но и Верховным правителем? Обладало ли его правительство легальным статусом государственной власти? Какова была репрессивная политика колчаковских властей и как подавлялись восстания против Колчака? Как определялось «военное положение» в условиях Гражданской войны? Как следует классифицировать «преступления против мира и человечности» и «военные преступления» при оценке действий Белого движения? Наконец, имел ли право Иркутский ревком без суда расстрелять Колчака и есть ли основания для посмертной реабилитации Адмирала?

Василий Жанович Цветков

Биографии и Мемуары / Проза / Историческая проза