Королева Марго

— Моя шпага... — сказав Ла Моль.

— Іch verstehe nicht, — знову відповів сторож.

— Що я залишив... Моя шпага, що я залишив...

— Іch verstehe nicht...

—...У цьому домі, де я перебув ніч...

— Gehe zum Teufel...[73]

І сторож захрьопнув хвіртку перед його носом.

— Хай тобі чорт! — сказав Ла Моль. — Коли б у мене була шпага, яку я вимагаю, я проткнув би цього йолопа наскрізь, та її нема, отже зроблю це іншим разом.

І Ла Моль пішов далі до вулиці Руа-де-Сісіль, повернув праворуч, зробив кроків з п’ятдесят, повернув ліворуч і опинився на вулиці Тізон, — маленькій вуличці, паралельній з Клош Персе і цілком подібній до неї. Навіть більше: зробивши тридцять кроків, він побачив невелику хвіртку з здоровими гвіздками, навісом і бійницями, дві приступки й мур. Можна було подумати, що вулиця Клош Персе повернулася, щоб ще раз подивитись на нього.

Ла Моль подумав, що, може, він прийняв праву руку за ліву, і постукав у хвіртку, щоб спитатись так само, як і в першій.

Проте, на цей раз, скільки він не стукав, йому зовсім не відчинили.

Ла Моль обійшов будинок з однієї вулиці до другої двічі чи тричі, і це привело його до цілком природної думки, що він має два виходи: один — на вулицю Клош-Персе, другий — на вулицю Тізон.

Та хоч яке логічне було це міркування, воно не вернуло йому шпаги і не з’ясувало, де його друг.

Йому спало на думку купити іншу шпагу і розпороти черево негіднику-сторожеві, що наважився говорити тільки по-німецькому; але він розміркував, що коли цей сторож служить у Маргарити і Маргарита вибрала його, то, значить, вона має якусь причину, і їй було б неприємно втратити його. А Ла Моль ні за що в світі не хотів би зробити щось неприємне Маргариті.

Боячись піддатися спокусі, він о другій годині дня пішов знову до Лувра.

На цей раз приміщення його не було зайняте, і він зайшов до своєї кімнати. Перше, що він побачив коло свого сіро-перлового камзола, була, на великий його подив, славетна шпага, яку він залишив на вулиці Клош-Персе.

Ла Моль почав перевертати її на всі боки; це була справді вона.

— Ах, ах! — сказав він. — Чаклунство тут, чи що?

Потім, зітхнувши, додав:

— От коли б бідолашний Коконна міг знайтись, як знайшлась моя шпага!

Через дві-три години після того, як Ла Моль перестав ходити навкруги маленького будиночка з виходом на дві вулиці, двері в вулицю Тізон відчинились. Було біля п’ятої години вечора, отже майже темно.

Якась жінка в довгому плащі, підбитому хутром, вийшла в супроводі служниці в ці двері, які відчинила перед нею дуенья років сорока; потім вона швиденько дійшла до вулиці Руа-де-Сісіль, постукалась у хвірточку готелю д’Аржансона, увійшла і вийшла через головний вихід готелю на вулицю В’єль-Рю-дю-Тампль, підійшла до потайного ходу в готель Гіза, відімкнула його ключем, який дістала із своєї кишені, і зникла.

Через півгодини з тієї самої хвіртки того ж самого будинку вийшов молодий чоловік з зав’язаними очима, якого вивела жінка і провела до рогу вулиць Жоффруа-Ланьє і Мортеллері. Там вона попросила його відрахувати п’ятдесят і скинути з очей пов’язку.

Молодий чоловік сумлінно виконав її наказ і, відрахувавши скільки треба, розв’язав хустку, якою були зав’язані його очі.

— Чорт візьми! — скрикнув він, оглядаючись навколо себе. — Хай мене повісять, якщо я знаю, де я! Шість годин! — скрикнув він, почувши, як б’є годинник на соборі богоматері. — Що ж сталося з бідним Ла Молем? Треба піти в Лувр, може там є які відомості про нього.

З цими словами Коконна бігцем пройшов вулицю Мортеллері і прибіг до Луврських воріт швидше за доброго коня; біжучи, він розштовхував і розкидав живу загороду з добрих городян, які спокійно проходжалися коло крамничок на майдані Бодойє, і увійшов до палацу.

Там він спитався про Ла Моля у швейцара і у вартового. Швейцар бачив, що Ла Моль прийшов ранком, але не знав, чи виходив. Вартовий став на варту тільки півтори години тому і не бачив нічого.

Так само бігцем піднявся він у свою кімнату і швидко відчинив двері, але в кімнаті побачив тільки камзол Ла Моля, увесь в дірках, і це збільшило його турботи.

Тоді він згадав про Ла Гюр’єра і, побіг до шановного хазяїна готелю „А lа Belle-Étoile“. Ла Гюр’єр бачив Ла Моля; Ла Моль снідав у Ла Гюр’єра. Коконна зовсім заспокоївся, а що дуже зголоднів, то й собі замовив вечерю.

Щоб добре повечеряти, Коконна мав дві неодмінні умови: спокійний дух і порожній шлунок, і вечеряв так добре, що бенкет його затягнувся до восьмої години. Тоді, підбадьоривши себе двома пляшками анжуйського вина, яке дуже любив і яке випив одним духом, і кліпнувши очима та прицмокнувши від задоволення, він знову пустився розшукувати Ла Моля, пробиваючи собі дорогу крізь юрбу ударами ноги і кулака відповідно до збільшення його дружніх почуттів, які пробудило в ньому добре самопочуття, що завжди буває наслідком доброго обіду.