Читаем Королева Марго полностью

— І до цього де Муї, якого я побачив сьогодні вранці вперше і якого увечері зустрів в таких інтимних відносинах з вами.

— До пана де Муї?

— Так.

— Що ж викликало у вас підозру до де Муї?

— Слухайте... я пізнав його з постаті, з кольору волосся, з інстинктивного почуття ненависті. Він був сьогодні вранці у герцога д’Алансона.

— Ну, і що ж? Яке відношення має це до мене?

— Герцог д’Алансон ваш брат. Кажуть, що ви дуже його любите. Ви перекажете йому невиразні думки вашого серця, а він, як це заведено при дворі, сприятиме вашим бажанням, увівши до вас пана де Муї. Тепер, як трапилось, на моє щастя, що король опинився тут в той самий час, що й він? Я не знай цього. Але, в кожному разі, пані, будьте зо мною правдиві. Коли нема іншого почуття, — кохання, яке я до вас відчуваю, має право вимагати правдивості. Дивіться, я падаю до ніг ваших. Коли почуття, яке ви мали до мене, тільки хвилевий каприз, я вертаю вам ваше слово, вашу обіцянку, кохання ваше, вертаю герцогові д’Алансону всі його милості й ласки і йду, щоб мене вбили при облозі Ла Рошелі, якщо кохання не вб’є мене перш, ніж я доїду туди.

Маргарита, усміхаючись, слухала ці запальні слова, потім, мрійливо схиливши прекрасну голову свою на руку, сказала:

— Ви любите мене?

— О, пані, більше від життя мого, більше від спасіння, більше від усього на світі. Але ви, ви... ви не кохаєте мене.

— Бідний безумець! — промовила вона.

— О, так, пані! — скрикнув Ла Моль, лишаючись у ногах її. — Я вже сказав, що я безумець.

— Перша справа в житті для вас — кохання, любий Ла Моль?

— Одна, пані, єдина.

— Що ж, хай так. З решти я зроблю лише додаток до кохання. Ви кохаєте мене, ви бажаєте жити при мені?

— Моя єдина молитва до бога, щоб він ніколи не розлучав мене з вами.

— І ви не покинете мене. Ви потрібні мені, Ла Моль.

— Я потрібен вам? Сонцю потрібен світлячок?

— Якщо я скажу вам, що кохаю вас, чи будете ви цілком віддані мені?

— О, чи я й так не відданий вам уже, пані, всією душею моєю?

— Так. Але ви ще маєте сумніви.

— О, я винен, я невдячний, або, як я вже сказав вам і знову скажу, я безумець. Але чого пан де Муї був у вас сьогодні ввечері? З якої причини я бачив його сьогодні вранці у герцога д’Алансона? Для чого цей вишневий плащ, біле перо, спроби наслідувати мої манери?.. Ах, пані, я маю підозру не на вас, а на вашого брата!

— Нещасний! — сказала Маргарита. — Він гадає, що герцог Франсуа доведе свою прислужливість до того, що заведе коханця для сестри. Безумець, він говорить про свої ревнощі і — не догадується! Та знаєте ви, Ла Моль, що герцог д’Алансон завтра ж убив би вас власними руками, коли б дізнався, що ви були сьогодні ввечері тут, коло моїх ніг, і що я не відштовхую вас, а кажу: залишіться, Ла Моль, бо я кохаю вас, прекрасний мій дворянине. Чуєте? Кохаю! Так, кажу вам ще раз: він убив би вас!

— Боже великий! — скрикнув Ла Моль, відступаючи назад і з жахом дивлячись на Маргариту. — Чи може це бути?

— В наші часи і при нашому дворі все може бути, друже. Тепер ще кілька слів: де Муї не до мене приходив у Лувр, перебравшись у ваш плащ і закривши обличчя вашим капелюхом. Він приходив до герцога д’Алансона. Але я завела його сюди, думаючи, що то ви. В його руках наша таємниця, Ла Моль, треба його привернути до себе.

— Я волію вбити його, — сказав Ла Моль, — це швидше й певніше.

— А я, відважний мій дворянине, — сказала королева, — волію, щоб він був живий, і — щоб ви знали все — життя його для нас не тільки корисне, а й потрібне. Вислухайте мене і обміркуйте добре мої слова, перш ніж відповісти мені: чи досить кохаєте ви мене, Ла Моль, щоб радіти, якщо я стану справді королевою, тобто володаркою справжнього королівства?

— Ах, пані, я кохаю вас так, що бажаю того, чого ви бажаєте, хоч би бажання це стало нещастям усього мого життя!

— Чи згодні ви допомогти мені здійснити це бажання, щоб стати ще щасливішим?

— О, я втрачу вас, пані! — скрикнув Ла Моль, закриваючи обличчя руками.

— Ні, навпаки. Замість бути першим між моїми слугами, ви станете першим між моїми підданими. Та й годі.

— О, не з інтересу... не з честолюбства, пані... Не скверніть почуття, які я маю до вас... відданість, сама відданість!

— Благородна душа! — сказала Маргарита. — Добре, так, я приймаю твою відданість і зумію бути вдячна.

І простягла йому обидві руки; Ла Моль вкрив їх поцілунками.

— Ну? — сказала вона.

— Ну, так! — відповів Ла Моль. — Так, Маргарита, я починаю розуміти той таємничий проект, про який ходили невиразні чутки між гугенотами напередодні святого Варфоломія, — проект, задля виконання якого послано було в Париж і мене і стільки інших, значно достойніших від мене людей. Ви бажаєте справжнього Наварського королівства, яке мусить замінити собою королівство фіктивне, і король Генріх керує справою. Де Муї в змові з ним, — правда? Але що робить в цій справі герцог д’Алансон? Де тут трон для нього? Я не бачу. Чи такий же... друг вам герцог д’Алансон, щоб допомагати вам і не вимагати собі нічого за небезпеку, на яку він наражається?

Перейти на страницу:

Похожие книги

Адмирал Колчак. «Преступление и наказание» Верховного правителя России
Адмирал Колчак. «Преступление и наказание» Верховного правителя России

Споры об адмирале Колчаке не утихают вот уже почти столетие – одни утверждают, что он был выдающимся флотоводцем, ученым-океанографом и полярным исследователем, другие столь же упорно называют его предателем, завербованным британской разведкой и проводившим «белый террор» против мирного гражданского населения.В этой книге известный историк Белого движения, доктор исторических наук, профессор МГПУ, развенчивает как устоявшиеся мифы, домыслы, так и откровенные фальсификации о Верховном правителе Российского государства, отвечая на самые сложные и спорные вопросы. Как произошел переворот 18 ноября 1918 года в Омске, после которого военный и морской министр Колчак стал не только Верховным главнокомандующим Русской армией, но и Верховным правителем? Обладало ли его правительство легальным статусом государственной власти? Какова была репрессивная политика колчаковских властей и как подавлялись восстания против Колчака? Как определялось «военное положение» в условиях Гражданской войны? Как следует классифицировать «преступления против мира и человечности» и «военные преступления» при оценке действий Белого движения? Наконец, имел ли право Иркутский ревком без суда расстрелять Колчака и есть ли основания для посмертной реабилитации Адмирала?

Василий Жанович Цветков

Биографии и Мемуары / Проза / Историческая проза