Читаем Королева Марго полностью

— Де Муї в твоєму вишневому плащі, з твоїм білим пером, з розмахуванням руки.

— Так, але... — відповів Ла Моль, — раз діло не в коханні, то в змові.

— Ах, чорт візьми! Ми вскочили в політику! — пробурчав Коконна. — Добре, що хоч пані де Невер до цього непричетна.

Вернувшись, Маргарита сіла коло розмовників. Її не було тільки з хвилину, але вона добре використала цю хвилину. Жільйона на варті біля потайного ходу, двоє дворян на сторожі при головному вході, — значить, цілковита безпека.

— Пані, — сказав Генріх, — як ви гадаєте, чи не можна якимсь способом підслухувати й чути нас?

— Пане, — сказала Маргарита, — кімната оббита матрацами, і подвійна обшивка є запорукою того, що крізь стіни звук не проходить.

— Здаюсь на вас, — усміхаючись, відповів Генріх.

Потім, повернувшись до де Муї, король заговорив тихенько, ніби побоювання його не зовсім розвіялись, не зважаючи на запевнення Маргарити:

— Ну, що ви тут робите?

— Тут? — сказав де Муї.

— Так, тут, у цій кімнаті? — сказав знову Генріх.

— Він не сам прийшов сюди, — сказала Маргарита, — я затягла його.

— Отже, ви знали?

— Я здогадалась про все.

— Ви бачите, де Муї, можна здогадатись.

— Пан де Муї, — сказала Маргарита, — сьогодні вранці був з герцогом Франсуа в кімнаті двох його дворян.

— Ви бачите, де Муї, — сказав знову Генріх, — можна все знати.

— Ваша правда, — сказав де Муї.

— Я був певен, — сказав Генріх, — що герцог д’Алансон візьме вас у свої руки.

— Ви самі винні, сір. Чому ви так уперто відмовлялись від моєї пропозиції?

— Ви відмовились! — скрикнула Маргарита. — Отже, відмова, яку я передчувала, сталася?

— Пані, — сказав Генріх, похитавши головою, — іти, відважний мій де Муї, ви викликаєте сміх своїми вигуками. До мене входить хтось, говорить мені про трон, бунт, переворот, — мені, мені, принцові, якого терплять лише тому, що він низько хилить чоло, гугенотові, якого пощадили тільки з умовою, щоб він удавав із себе католика, — і хочуть, щоб я зараз же прийняв усі ті пропозиції, хоч їх роблять в кімнаті, не оббитій матрацами і без подвійної обшивки. Чорти б його взяли! Ви діти або божевільні!

— Але, сір, чи не могли ви, ваша величність, подати мені якусь надію, коли не словами, то хоч рухом або знаком?

— Що сказав вам шурин, де Муї? — спитав Генріх.

— О, сір, це не моя тільки таємниця.

— А, господи, — відповів Генріх, виявляючи нетерпіння, — я не питаюсь, які він зробив вам пропозиції, я питаюсь тільки, чи підслухував він і чи чув.

— Він підслухував, сір, і чув.

— Він підслухував і чув. Ви кажете самі, де Муї. Поганий же з вас конспіратор! Коли б я сказав слово, ви загинули б. Я не знав, мав тільки підозру, що він підслухує, а як не він, то хтось інший: герцог д’Анжу, Карл IX, королева-мати. Ви не знаєте луврських стін, де Муї. Це про них складено прислів’я, що стіни мають вуха. І ви хочете, щоб я, знаючи ці стіни, говорив! Ну, ну, де Муї, мало ж ви поважаєте добрий розум короля Наварського, і я дивуюсь, як ви, так низько ставлячи його, могли пропонувати йому корону.

— Але, сір, — знову сказав де Муї, — чи ж не могли ви, зрікаючись корони, зробити мені якийсь знак? Я не вважав би, що все безнадійно пропало.

— Ех, чорти б його взяли! — скрикнув Генріх. — Коли він чув, то чи не міг він і бачити, і чи не можна загинути від знаку так само, як і від слова? Слухайте, де Муї, — провадив король, оглядаючись навколо себе, — навіть зараз, знаючи, що слова мої не вийдуть нікуди з нашого тісного кола, я ще боюся, щоб мене не почули, коли я скажу: де Муї, скажіть знову свої пропозиції.

— Але, сір, — скрикнув безнадійно де Муї, — тепер я в союзі з герцогом д’Алансоном.

Маргарита з досадою сплеснула своїми прекрасними руками.

— Отже, надто пізно? — сказала вона.

— Навпаки, — промурмотів Генріх, — зрозумійте, що навіть в цьому бог, видимо, допомагає нам. Лишіться з ним у союзі, де Муї, в герцогові Франсуа — наш порятунок. Чи ти гадаєш, що король Наварський — гарантія вашої безпеки? Навпаки, нещасні! Я можу погубити всіх вас до останнього через найменшу підозру. Але принц французький — це інша річ. Май докази, де Муї, вимагай гарантій. Але ти людина простодушна, ти вступиш в союз щирою душею, і тебе задовольнить слово.

— О, сір! Зрозумійте, що я кинувся в обійми до герцога тільки під впливом відчаю від вашого зречення та ще через побоювання зради, бо він держить у руках нашу таємницю.

— Держи й ти в руках його таємницю, де Муї, це від тебе залежить. Чого він бажає? Бути королем Наварським? Обіцяй йому корону. Що хоче він робити? Покинути двір? Підготуй йому можливість втекти, працюй для нього, де Муї, як ти працював би для мене, підстав цей щит, щоб він прийняв на себе всі удари, які спрямують на нас. Коли доведеться тікати, ми втечемо вдвох; коли доведеться битись і царювати, я царюватиму сам.

— Не покладайтесь на герцога, — сказала Маргарита, — це темна і прониклива душа, без почуття ненависті й дружби, завжди готова поводитись з друзями як з ворогами, і з ворогами як з друзями.

— І він дожидається вас, де Муї? — сказав Генріх.

— Так, сір.

— Де саме?

— В кімнаті у своїх дворян.

— О котрій годині?

— До півночі.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Адмирал Колчак. «Преступление и наказание» Верховного правителя России
Адмирал Колчак. «Преступление и наказание» Верховного правителя России

Споры об адмирале Колчаке не утихают вот уже почти столетие – одни утверждают, что он был выдающимся флотоводцем, ученым-океанографом и полярным исследователем, другие столь же упорно называют его предателем, завербованным британской разведкой и проводившим «белый террор» против мирного гражданского населения.В этой книге известный историк Белого движения, доктор исторических наук, профессор МГПУ, развенчивает как устоявшиеся мифы, домыслы, так и откровенные фальсификации о Верховном правителе Российского государства, отвечая на самые сложные и спорные вопросы. Как произошел переворот 18 ноября 1918 года в Омске, после которого военный и морской министр Колчак стал не только Верховным главнокомандующим Русской армией, но и Верховным правителем? Обладало ли его правительство легальным статусом государственной власти? Какова была репрессивная политика колчаковских властей и как подавлялись восстания против Колчака? Как определялось «военное положение» в условиях Гражданской войны? Как следует классифицировать «преступления против мира и человечности» и «военные преступления» при оценке действий Белого движения? Наконец, имел ли право Иркутский ревком без суда расстрелять Колчака и есть ли основания для посмертной реабилитации Адмирала?

Василий Жанович Цветков

Биографии и Мемуары / Проза / Историческая проза