Читаем Королева Марго полностью

— Герцог, друже, влаштовує змову на власну користь. Хай дурить сам себе: його життя відповідає за наше.

— Але я, я служу йому, чи можу я його зрадити?

— Зрадити? В чому? Що він довірив вам? Чи не він сам зрадив вас, давши де Муї ваш плащ і капелюх, як засіб пройти до нього? Ви на службі у нього, кажете ви! Чи не були ви моїм прихильником, перш ніж стали служити йому? Чи дав він вам такий доказ своєї дружби, який дала вам я про моє кохання?

Ла Моль підвівся блідий і ніби вражений громом.

— О, — промурмотів він, — Коконна казав правду. Інтрига обвиває мене своїми кільцями. Вона задавить мене.

— Ну? — спитала Маргарита.

— Ну, — сказав Ла Моль, — от моя відповідь. Кажуть, — і я чув це на другому кінці Франції, куди дійшла до мене слава вашого імені та загальновідомої краси вашої, дійшла і торкнулася мого серця, як невиразне поривання до майбутнього, — кажуть, що ви кохали кілька разів і що кохання ваше було завжди фатальне для тих, кого кохали ви, що смерть з ревнощів майже завжди виривала у вас ваших коханців.

— Ла Моль!..

— Не перепиняйте мене, дорога Маргарита, бо додають ще, ніби ви переховуєте в золотих скриньках серця цих вірних друзів[77] і що часом ви приділяєте цим сумним останкам меланхолічний спогад, побожний погляд. Ви зітхаєте, королево моя, ваші очі затуманюються, — отже це правда. Ну, що ж! Зробіть мене найкоханішим і найщасливішим з улюбленців ваших. Іншим ви протинали серця і тепер серця ті ховаєте. Зо мною ви робите більше, — під небезпеку ви підставляєте мою голову... Ну, Маргарита, заприсягніться ж мені перед образом бога, що врятував мені життя, заприсягніться, що коли я вмру за вас, як це віщує мені сумне передчуття, заприсягніться, що переховаєте цю голову, яку кат відділить від мого тіла, і уста ваші торкатимуться часом до неї. Заприсягніться, Маргарита, і обіцянка такої нагороди від моєї королеви зробить мене німим, зрадником, негідником, якщо це буде вам потрібно, тобто цілком відданим, яким повинен бути ваш коханець і ваш спільник у змові.

— О, яке страшне безумство, дорогий мій! — сказала Маргарита. — Яка фатальна думка, коханий!

— Заприсягніться...

— Заприсягнутись?

— Так, на цьому срібному ковчежку, над яким зноситься хрест. Заприсягніться.

— Ну, що ж! — сказала Маргарита. — Якщо, не дай боже, похмурі передчуття твої справдяться, прекрасний дворянине мій, присягаюсь тобі на цьому хресті, ти будеш доти зо мною, живий чи мертвий, доки я сама буду жива; і якщо я не зможу врятувати тебе від загибелі, на яку ти йдеш для мене, — для мене однієї, я це знаю, — я дам, принаймні, бідній душі твоїй втіху, якої ти просиш і якої ти заслужиш.

— Ще слово, Маргарита. Тепер я можу вмерти, ти заспокоїла мене щодо моєї смерті. Але так само я можу лишитись живим, ми можемо мати успіх: король Наварський може стати королем, ви можете стати королевою, і тоді король візьме вас із собою; обітниця не жити подружнім життям, яку ви склали між собою, відпаде, і тоді нам доведеться розійтись. Отже, Маргарита, дорога Маргарита, кохана, одним словом ви заспокоїли мене щодо моєї смерті, другим словом заспокойте тепер щодо мого життя.

— О, не бійсь нічого! Я твоя і тілом і душею, — скрикнула Маргарита, кладучи знову руку на хрест на ковчежку. — Якщо я поїду, ти поїдеш зо мною, а якщо король не згодиться взяти тебе, я теж не поїду.

— Але ви не насмілитесь противитись!

— Любий Гіацинт мій[78], — сказала Маргарита, — ти не знаєш Генріха. В цей час Генріх думає тільки про одно: щоб стати королем, і цьому бажанню він принесе в жертву все, що має, а тим більше те, чого не має. До побачення.

— Пані, — усміхаючись сказав Ла Моль, — ви відсилаєте мене?

— Пізно, — сказала Маргарита.

— Безперечно. Але куди ж я піду? В моїй кімнаті пан де Муї з герцогом д’Алансоном.

— Так, правда ваша, — сказала Маргарита з чарівною усмішкою. — Та й взагалі у мене багато чого є розказати вам про змову.

Від цієї ночі Ла Моль став не звичайним улюбленцем, він міг високо підносити голову, якій, — чи жива вона буде чи мертва, — забезпечено таке солодке майбутнє.

Проте чоло його часом важко схилялося вниз, щоки бліднули, похмурі міркування прорізували борозну між бровами у молодого чоловіка, колись такого радісного, тепер такого щасливого.

XXVII. Рука божа

Генріх сказав пані де Сов, коли йшов від неї:

— Лягайте в ліжко, Шарлотта. Удайте, ніби ви тяжко хворі і ні в якому разі нікого не приймайте завтра цілий день.

Шарлотта виконала його наказ, не питаючись про мотиви, які мав король, кажучи це. Вона почала звикати до його ексцентричностей, як сказали б у наші часи, або до його фантазій, як тоді говорили.

До того ж вона знала, що Генріх ховає в душі своїй таємниці, про які не говорить нікому, в думках своїх — плани, які боїться виявити навіть у мріях, отже вона слухняно скорилася його бажанням, певна, що найчудніші його витівки мають свою мету.

Того ж вечора вона почала жалітися Даріолі на тяжкий біль голови і потьмарення в очах. Це були симптоми, які вказав їй Генріх.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Адмирал Колчак. «Преступление и наказание» Верховного правителя России
Адмирал Колчак. «Преступление и наказание» Верховного правителя России

Споры об адмирале Колчаке не утихают вот уже почти столетие – одни утверждают, что он был выдающимся флотоводцем, ученым-океанографом и полярным исследователем, другие столь же упорно называют его предателем, завербованным британской разведкой и проводившим «белый террор» против мирного гражданского населения.В этой книге известный историк Белого движения, доктор исторических наук, профессор МГПУ, развенчивает как устоявшиеся мифы, домыслы, так и откровенные фальсификации о Верховном правителе Российского государства, отвечая на самые сложные и спорные вопросы. Как произошел переворот 18 ноября 1918 года в Омске, после которого военный и морской министр Колчак стал не только Верховным главнокомандующим Русской армией, но и Верховным правителем? Обладало ли его правительство легальным статусом государственной власти? Какова была репрессивная политика колчаковских властей и как подавлялись восстания против Колчака? Как определялось «военное положение» в условиях Гражданской войны? Как следует классифицировать «преступления против мира и человечности» и «военные преступления» при оценке действий Белого движения? Наконец, имел ли право Иркутский ревком без суда расстрелять Колчака и есть ли основания для посмертной реабилитации Адмирала?

Василий Жанович Цветков

Биографии и Мемуары / Проза / Историческая проза