Читаем Крадії та інші твори полностью

— Атож, атож, — мовив він. — Але ще встигнеш. — І далі притягував її, аж нарешті вона з уданою самовладою, з розпачливим бажанням виглядати водночас і сильною, і безпорадною, — як ото, бува, чоловік шпурляє бикові яблуко з руки (чи щось там інше, аби відвернути його увагу), коли бик ураз вихопиться перед ним по той самий бік огорожі, — аж нарешті вона прожогом схилилася і поцілувала його, дзьобнула хутенько в маківку, і вже назад відхилялася. Але знову запізно, бо його рука простяглась униз і вже хапала її за стегно, на очах у всіх нас, а вона опиналася, дивлячись ізнов на мене, і щось темне й благальне стояло їй в очах — сором, біль, не знаю що, — і кров поволі заливала її здорове дівоче обличчя, яке зовсім не було простакувате, то лиш попервах так здавалося. Але це тільки на хвилинку, — вона й не збиралась відкидати пристойність. Навіть випручувалась вона як леді. Тільки що була вона просто занадто велика, занадто здорова, щоб навіть такий великий і здоровий чоловік, як Бун, утримав її однією рукою, самим лише стиском. Отож вона вивільнилася.

— І тобі не сором? — сказала вона.

— Тебе що, нетерплячка бере, не даси їй подзвонити? — наскіпалася міс Реба на Буна. — Як думаєш тут здіймати бучу за її чесноту, то якого біса не спровадиш її деінде, де б вона й чесна була, і не голодна? — а тоді до міс Коррі: — Іди подзвони. Бо вже дев’ята.

Таки було вже пізно, а ми ще мали стільки роботи. Заклад почав оживати — «розворушуватися», так би мовити. Але все пристойно, без гамору — музичного, а чи просто жвавих голосів; дух містера Бінфорда все ще панував, усе ще покривав своєю тінню ці гроти Каліпсо[40], бо ж тільки дві панії насправді знали, що він пішов, і клієнти ще не помітили його відсутності. Ми чули дзвінки та голос Мінні, що ледь долинав од парадного входу, чули, як спускаються сходами німфи, а коли міс Коррі взялася за кулясту ручку дверей, брязкіт чарок розмірено змішався з басовим гомоном розважуваних та гострим вищанням їхніх розважальниць там, за дверима, які вона відімкнула, пройшла, а тоді замкнула за собою. Потім повернулася й Міні, — либонь, що незайняті панії самі оформлювали клієнтів у разі потреби.

Бачиш, воно й справді: дитина — це батько чоловікові, а так само й матір жінці. Там, у Джефферсоні, я гадав, що зіпсутість, Нечеснота, знайшли в мені такого мізерного супротивника, ледве чи вартого цього наймення, через мою вразливість і невинність, властиві підліткам. Але та перемога потребувала принаймні трьох годин — від моменту, коли я почув про смерть дідуся Лессепа, і аж до хвилини, коли поїзд рушив і я зрозумів, що Бун буде повновладним господарем ключа від дідусевої машини щонайменше чотири дні. А тут були міс Реба й міс Коррі — супротивниці, що їх, здавалося б, уже загартував, якщо не умудрив щоденний досвід з усілякими підступами й спробами, які тільки могла Нечеснота (а може, й Чеснота) винайти, — і бачиш, уже їх переможено й подолано, хоча півгодини тому вони не знали навіть, що такий Нед існує на світі, а не те, що там кінь якийсь. Вже й не кажучи про зовсім сторонню людину, в перемозі над якою міс Коррі була певнісінька, виходячи оце з кімнати, дарма що за єдину зброю мала телефон.

Її не було вже дві хвилини. Мінні взяла ліхтар і вийшла на задній ганок; я помітив, що Неда також не стало в кімнаті.

— Мінні, — гукнула міс Реба в бік задніх дверей, — там із того курчати…

— Ага, мем, — відказала Мінні. — Я вже наготувала йому миску. Він саме сідає. — Нед сказав щось, ми не розчули. Але ми почули відповідь Мінні: — Коли ти лиш мене маєш, щоб угамувати голод, то ще разів два зголоднієш до ранку.

Неда ми не розчули. Міс Коррі вже не було майже чотири хвилини. Бун рвучко схопився.

— Чорти б його взяли, — мовив він.

— Ти навіть до телефону ревнуєш? — озвалась міс Реба. — Що в біса може він їй зробити через цю кляту трубку?

Тут ми почули Мінні: щось гучно ляснуло, а потім почулася її хода. Вона ввійшла в кімнату. Була вона трохи захекана.

— Що сталося? — спитала міс Реба.

— Та нічого, — відказала Мінні. — Він такий, як і інші. Має здоровий апетит, тільки не второпає, на що саме.

— Дай йому пляшку пива. Чи, може, ти вже боїшся до нього вийти?

— Чого б я мала боятись? — відказала Мінні. — Така вона природа чоловіча. Лиш у нього трохи невміру. А я до цього звикла. Всі вони однакові: через ту природу не дасть тобі спокою, аж поки сон його не зморить.

— Певно що звикла, — озвався Бун. — Ото все цей зуб. Тим-то ви й ненаситні, чортова жінота!

— До чого це ти? — спитала міс Реба.

— Ти з біса добре знаєш, до чого! — одгарикнувся Бун. — Вічно вам мало, вічно ще давай. Не маєте ви милосердя до бідного чоловіка. Глянь лиш на неї: з останнього, либонь, стягувалась, і все на те, щоб вставити собі золотого зуба посеред рота і щоб потім тим золотим зубом довести до нестями темного сільського негра…

Перейти на страницу:

Похожие книги

Петр Первый
Петр Первый

В книге профессора Н. И. Павленко изложена биография выдающегося государственного деятеля, подлинно великого человека, как называл его Ф. Энгельс, – Петра I. Его жизнь, насыщенная драматизмом и огромным напряжением нравственных и физических сил, была связана с преобразованиями первой четверти XVIII века. Они обеспечили ускоренное развитие страны. Все, что прочтет здесь читатель, отражено в источниках, сохранившихся от тех бурных десятилетий: в письмах Петра, записках и воспоминаниях современников, царских указах, донесениях иностранных дипломатов, публицистических сочинениях и следственных делах. Герои сочинения изъясняются не вымышленными, а подлинными словами, запечатленными источниками. Лишь в некоторых случаях текст источников несколько адаптирован.

Алексей Николаевич Толстой , Анри Труайя , Николай Иванович Павленко , Светлана Бестужева , Светлана Игоревна Бестужева-Лада

История / Проза / Историческая проза / Классическая проза / Биографии и Мемуары
Вор
Вор

Леонид Леонов — один из выдающихся русских писателей, действительный член Академии паук СССР, Герой Социалистического Труда, лауреат Ленинской премии. Романы «Соть», «Скутаревский», «Русский лес», «Дорога на океан» вошли в золотой фонд русской литературы. Роман «Вор» написан в 1927 году, в новой редакции Л. Леонона роман появился в 1959 году. В психологическом романе «Вор», воссоздана атмосфера нэпа, облик московской окраины 20-х годов, показан быт мещанства, уголовников, циркачей. Повествуя о судьбе бывшего красного командира Дмитрия Векшина, писатель ставит многие важные проблемы пореволюционной русской жизни.

Виктор Александрович Потиевский , Леонид Максимович Леонов , Меган Уэйлин Тернер , Михаил Васильев , Роннат , Яна Егорова

Фантастика / Проза / Классическая проза / Малые литературные формы прозы: рассказы, эссе, новеллы, феерия / Романы