Читаем Крадії та інші твори полностью

Тепер йому не треба було веслувати, він тільки кермував (уже цілу добу він нічого не їв; а не спав, у справжньому розумінні цього слова, годин п’ятдесят), і ялик мчав далі по кипучій пустелі, яку каторжник не наважувався називати й справжнім ім’ям, хоч знав уже, чим вона є насправді. Уламком дошки він намагався тільки скеровувати рух човна, відштовхуючись від будинків, і дерев, і мертвих тварин (цілі міста, крамниці, вілли, парки й ферми вистрибували й гралися навколо нього, як дельфіни), і вже не прагнув дістатися якогось певного місця, а тільки намагався вдержати човен на поверхні, поки той не приб’ється куди-небудь. Каторжник хотів так мало. Для себе він не бажав нічого. Він просто хотів здихатися жінки, цього черева, але зробити це чесно, не для себе, а для неї. Він міг би в будь-яку мить висадити її на перше-ліпше дерево…

(— Або вистрибнути з човна, щоб вона разом з ним потонула, — сказав гладкий каторжник. — Тоді тобі дали б іще десять років за втечу, а потім повісили б за вбивство, та ще й стягли б з твоїх родичів вартість човна.

— Атож, — сказав високий каторжник).

…Але він не зробив цього. Він хотів зробити все чесно, знайти кого-небудь, все одно кого, кому він міг би передати її, знайти щось тверде, на що він міг би її поставити, а потому, будь ласка, він ладен був навіть стрибнути назад у річку, якщо хто-небудь цього забажає. Він хотів тільки доплисти до чого-небудь, все одно до чого. Це ж було начебто зовсім не велике бажання. Але він не міг здійснити його. Він розповідав, як човен мчав і мчав уперед…

(— І ти нічого не бачив по дорозі? — спитав гладкий каторжник. — Ні пароплава, ні чогось іншого?

— Не знаю, — сказав високий).

…А він тільки намагався удержати його на поверхні, поки темрява не розвіється, а коли розвидніло, він побачив…

(— Темрява? — спитав гладкий каторжник. — Але ж ти, здається, сказав, що було вже видно.

— Еге ж, — сказав високий. Він скручував цигарку — обережно сипав тютюн із пачки у паперовий жолобок. — То була вже нова темрява. Їх було багато, поки я плив).

…що ялик усе ще швидко мчить, але тепер уже покрученим коридором, облямованим затопленими деревами. І каторжник зрозумів, що це ще одна річка і що її плин спрямований у бік, який два дні тому був протилежний її течії. Власне, вже не інстинкт попередив його про те, що ця річка, як і та, два дні тому, плине назад. Він не міг би заприсягтися, що потрапив до тієї самої річки, хоч і не здивувався б, виявивши, що вірить у це, бо тепер він був і мусив, очевидно, ще якийсь час бути іграшкою, фігуркою на шахівниці злостивої й запальної географії. Він просто зрозумів, що потрапив у якусь нову річку, а отже, на якусь пізнанну, якщо не знайому, частину земної суші. Тепер він вважав, що йому треба тільки веслувати вперед і вперед, і тоді він доконче дістанеться чого-небудь рівного, й твердого, й піднятого над водою, а може, ще й сухого і навіть населеного; і що коли він веслуватиме досить швидко, то допливе туди вчасно. Він вважав також, що не повинен дивитися на жінку, бо коли ранкове світло підтвердило незмінну і, очевидно, неминучу присутність його пасажирки, вона перестала бути для нього людською істотою (тепер можна додати ще двадцять чотири години до перших двадцяти чотирьох і до перших п’ятдесяти, навіть якщо врахувати курку. Вона була дохла — втопилася — і пливла, зачепившись за дранку на даху, що вчора на мить виринув біля ялика; каторжник з’їв шматок сирої курятини, але жінка не схотіла їсти); жінка перетворилася на суцільне, нерухоме, величезне й чутливе лоно, і каторжник тепер вірив, що якби йому вдалось одірвати від нього погляд і дивитись куди-небудь убік, то воно зникло б, а коли до того ж іще наказати очам, щоб вони більше не зупинялися на тому місці, де було те лоно, то воно й не повернулося б. Цим він і був зайнятий, аж поки раптом не зрозумів, що насувається хвиля.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Петр Первый
Петр Первый

В книге профессора Н. И. Павленко изложена биография выдающегося государственного деятеля, подлинно великого человека, как называл его Ф. Энгельс, – Петра I. Его жизнь, насыщенная драматизмом и огромным напряжением нравственных и физических сил, была связана с преобразованиями первой четверти XVIII века. Они обеспечили ускоренное развитие страны. Все, что прочтет здесь читатель, отражено в источниках, сохранившихся от тех бурных десятилетий: в письмах Петра, записках и воспоминаниях современников, царских указах, донесениях иностранных дипломатов, публицистических сочинениях и следственных делах. Герои сочинения изъясняются не вымышленными, а подлинными словами, запечатленными источниками. Лишь в некоторых случаях текст источников несколько адаптирован.

Алексей Николаевич Толстой , Анри Труайя , Николай Иванович Павленко , Светлана Бестужева , Светлана Игоревна Бестужева-Лада

История / Проза / Историческая проза / Классическая проза / Биографии и Мемуары
Вор
Вор

Леонид Леонов — один из выдающихся русских писателей, действительный член Академии паук СССР, Герой Социалистического Труда, лауреат Ленинской премии. Романы «Соть», «Скутаревский», «Русский лес», «Дорога на океан» вошли в золотой фонд русской литературы. Роман «Вор» написан в 1927 году, в новой редакции Л. Леонона роман появился в 1959 году. В психологическом романе «Вор», воссоздана атмосфера нэпа, облик московской окраины 20-х годов, показан быт мещанства, уголовников, циркачей. Повествуя о судьбе бывшего красного командира Дмитрия Векшина, писатель ставит многие важные проблемы пореволюционной русской жизни.

Виктор Александрович Потиевский , Леонид Максимович Леонов , Меган Уэйлин Тернер , Михаил Васильев , Роннат , Яна Егорова

Фантастика / Проза / Классическая проза / Малые литературные формы прозы: рассказы, эссе, новеллы, феерия / Романы