Кривавий меридіан, або Вечірня заграва на заході

Їх зв’язали, заткнули їм роти, а потім поскакали до бакалійника. За три дні зв’язаних алькальда, його дружину і бакалійника знайшли у власних екскрементах у покинутій хатині на березі океану за тринадцять кілометрів на південь від міста. Для них залишили цебер з водою, з якого вони пили, як собаки, і вили на шум хвиль у тій закутані, поки не замовкли, як каміння.

Два дні та дві ночі Ґлентон і його люди ходили по вулицях, несамовиті від алкоголю. Увечері другого дня сержант, який командував невеликим гарнізоном американських військ, зчепився з ними в п’яній сварці, але його з трьома підлеглими побили до непам’яті й обеззброїли. На світанку, коли солдати вибили ногами двері постоялого двору, в приміщенні вже нікого не було.

Ґлентон повернувся до Юми сам, бо його люди пішли на золоті копальні. У всипаній кістками пустельній місцевості йому траплялися жалюгідні ватаги піших мандрівників, які кликали його, і ті, хто помер на тому ж місці, де впав, і ті, хто ще помре, і невеликі групи людей, що скупчилися біля останнього фургона чи воза, хрипко кричачи на мулів чи волів, женучи їх уперед, ніби в тих тлінних зарядних ящиках вони несли сам завіт, ці тварини загинуть, а разом з ними і люди, і вони гукали до цього самотнього вершника, щоб попередити його про небезпечну переправу, але він непохитно їхав проти потоку біженців, як герой у легенді їде з невблаганно стиснутими вустами назустріч звіру війни, чуми чи голоду.

В Юму він приїхав п’яним. За собою тягнув на мотузці двох маленьких мулів, навантажених віскі та печивом. Не злізаючи з коня, дивився на річку, матір-охоронницю всіх доріг цього світу, до нього підійшов його собака і ткнувся носом у ногу в стремені.

У тіні стіни зіщулилася оголена мексиканська дівчина. Прикриваючи груди руками, вона дивилася, як Ґлентон проїжджає повз. Вона сиділа прикута до стовпа, у нашийнику із сириці, а поруч стояла глиняна миска з почорнілими шматками м’яса. Ґлентон прив’язав до цього стовпа мулів і на коні заїхав усередину.

Там нікого не було. Він спустився до переправи. Поки Ґлентон дивився на річку, до нього на берег зліз лікар, схопив його за ногу і почав благати і беззмістовно бубоніти. Брудний і розпатланий, він уже декілька тижнів не дбав про свій вигляд, лікар смикав Ґлентона за штанину, вказуючи на укріплення на пагорбі. Та людина, повторював він. Та людина.

Ґлентон вийняв ногу зі стремена і відштовхнув лікаря, розвернув коня і знову поїхав на пагорб. На узвишші на тлі вечірнього сонця було видно силует судді, він скидався на великого лисого архимандрита. Суддя закутався в якусь мантію, що вільно розвівалася, а під нею був голий. З кам’яного сховища вийшов чорний Джексон, одягнений у щось схоже, і став поруч із суддею. Ґлентон знову перетнув гребінь пагорба і поїхав до свого помешкання.

Усю ніч над водою лунали переривчасті постріли, сміх і п’яна лайка. Коли зайнявся день, із укріплення ніхто не вийшов. Пором стояв біля причалу, на іншому березі до переправи підійшов якийсь чоловік, засурмив у ріг, почекав і пішов назад.

Пором не працював цілий день. Увечері знову почалися пиятика та гуляння, а зойки дівчат по воді долинали до того берега, де подорожні юрмилися у своєму таборі. Хтось дав ідіоту віскі, змішаного із сарсапарилою[244], і тепер ця істота, яка ледь могла ходити, почала танцювати перед вогнем, стрибаючи, як мавпа, рухаючись вельми урочисто і цмокаючи мокрими губами.

На світанку чорношкірий вийшов до переправи, щоб помочитися у річку. Шаланди лежали на березі трохи нижче за течією, їхнє дощате дно десь на 10 сантиметрів було вкрите водою з піском. Джексон підхопив поли вбрання і встав на сидіння для веслярів, утримуючи рівновагу. Вода по дошках одразу ж ринула до нього. Він задивився вдалину. Сонце ще не зійшло, і над водою низько клубочився туман. Нижче із верболозу випливли на річку качки. Вони покружляли у воді, що нуртувала, а потім, затріпотівши крилами, полетіли через річку, зробили коло і полинули вгору за течією. На дні шаланди лежала дрібна монета. Певно, її під язиком ховав один із пасажирів. Чорношкірий нахилився і взяв її. Потім випростався, витер з неї піщинки і підняв угору, і тоді ж довга стріла з тростини пробила йому верхню частину живота, пролетіла далі і впала у річку далеко за ним, занурилася у воду, потім зринула на поверхню, закрутилася і попливла за течією.

Він різко обернувся, і вбрання обліпило його тіло. Затиснувши поранення однією рукою, він другою нишпорив у складках тканини в пошуках зброї, якої там не було, не було там. Друга стріла пролетіла ліворуч, але наступні дві вже в нього влучили, швидко прохромивши йому груди та пах. Вони були завдовжки десь метр двадцять і злегка здіймалися від його рухів, наче церемоніальні жезли, він схопився за стегно, з якого на древко бризнула темна артеріальна кров, зробив крок до берега і боком завалився у річку.