Кривавий меридіан, або Вечірня заграва на заході

Суддя спостерігав за ним. Малюк пройшовся дном колодязя, і не було жодного місця, з якого суддя не міг би його дістати, тоді став навколішки перед недоумком, відкоркував флягу і занурив її у водойму. Разом з недоумком вони дивилися, як вода ллється в шийку, булькотить, а потім припиняє. Потім малюк заткнув флягу, нахилився і напився з калюжі, тоді сів і подивився на Тоудвайна.

Ідеш з нами?

Тоудвайн глянув на суддю. Не знаю, відповів він. Виписали ордер на мій арешт. В Каліфорнії мене заарештують.

Заарештують?

Він не відповів. Сидячи, склав три пальці подібно до триноги, встромив їх у пісок перед собою, потім підняв руку, перевернув її і знову встромив, поки не утворилося шість отворів у формі зірки чи шестикутника, а після того стер їх. А тоді звів очі.

Гадаєш, людина отак зненацька втече з країни аж сюди, а?

Малюк підвівся й перекинув через плече ремінець із флягою. Його штанина була чорна від крові, а зі стегна стирчав кривавий обрубок древка, наче кілок, щоб повісити приладдя. Він сплюнув, витер рота тильною стороною долоні й подивився на Тоудвайна. Не тікав ти ні з якої країни, кинув він. Тоді переступив через заглибину і поліз угору схилом. Суддя спостерігав за ним, і коли малюк виліз на сонце і повернувся, то побачив, що суддя затиснув відкриту сумку між голими стегнами.

П’ятсот доларів, сказав він. Але разом із порохом і кулями.

Колишній священник стояв біля малюка. Убий його, просичав він.

Малюк забрав у нього револьвер, але Тобін вчепився йому в руку, і далі щось шепочучи, а коли малюк вирвався, заговорив голосніше, так йому було страшно.

Ти не матимеш другого шансу, хлопче. Зроби це. Він голий. Без зброї. Клянуся кров’ю Христа, ти думаєш, що можеш впоратися з ним якось інакше? Зроби це, хлопче. Зроби це заради любові до Бога. Зроби це, бо тобі не жити, клянуся.

Суддя всміхнувся і постукав себе по скроні. Священник, сказав він. Священник занадто довго був на сонці. Сімсот п’ятдесят, моя остання пропозиція. Це ринок продавця[247].

Хлопець запхнув револьвер за пояс. Потім разом із нав’язливим колишнім священником обійшов кратер, і вони рушили на захід тією пустельною місциною. Тоудвайн виліз нагору і спостерігав за ними. За деякий час їх уже не було видно.

Того дня вони вийшли на широчезну мозаїчну бруківку, викладену з крихітних шматків яшми, сердоліку й агату. Гектарів чотириста, на яких вітер виспівував у порожнинах, не заповнених породою. І по тій дорозі через ту місцевість із заходу їхав верхи Девід Браун, ведучи ще одного коня. Друга тварина мала сідло і вуздечку, малюк стояв, засунувши великі пальці за пояс, і спостерігав, як Браун наближається, поглядаючи на своїх недавніх супутників.

Ми чули, що ти в juzgado, сказав Тобін.

Був, відповів Браун. Але вже ні. Він уважно обдивився їх з голови до п’ят. Тоді глянув на шматок древка, що стирчав з ноги малюка, й уп’явся поглядом в очі колишнього священника. Де ваше спорядження?

Ти на нього дивишся.

Посварилися з Ґлентоном?

Ґлентон мертвий.

Браун сплюнув густу білу слину на той неосяжний і порепаний плитокрай. У роті він кутуляв камінчик, щоб утамувати спрагу, і, порухавши щелепою, знову подивився на них. Юма, сказав Браун.

Ага, відповів колишній священник.

Усіх кінчили?

Тоудвайн і суддя сидять отама у колодязі.

Суддя, повторив Браун.

Коні понуро витріщалися на потріскану кам’яну долівку під своїми копитами.

Решта загинули? Сміт? Дорсі? Чорнопикий?

Усі, підтвердив Тобін.

Браун подивився на схід через пустелю. Як далеко до колодязя?

Ми вийшли десь за годину після світанку.

У нього є зброя?

Ні.

Браун вивчав їхні обличчя. Священник не має брехати, сказав він.

Вони мовчали. Він сидів у сідлі, перебираючи пальцями скапулярій із сушених вух. Потім Браун розвернув тварину і рушив, ведучи за собою того другого коня. Він їхав й озирався. А тоді зупинився.

Ви бачили труп? скрикнув він. Ґлентона?

Я бачив, відповів колишній священник. Бо так воно сталося.

Він поїхав, трохи повернувшись у сідлі, із гвинтівкою на колінах. Браун і далі спостерігав за двома подорожніми, а вони за ним. Коли його постать геть змаліла посеред тієї рівної місцини, вони розвернулися і пішли далі.

* * *

Опівдні наступного дня знову почало траплятися покинуте караванне спорядження: викинуті підкови, шматки збруї, кістки та висушені скелети мулів із досі застібнутими alparejas[248]. Вони пройшли по невиразній дузі берега давнього озера, де розбиті, схожі на уламки кераміки мушлі лежали, крихкі й ребровані, на піску, а рано ввечері спустилися з дюн і звалів до Каррісо-Крік, невеликого джерела, яке пробилося між камінням і стікало в пустелю, де знову зникало. Тут загинули тисячі овець, і двоє мандрівників пройшли повз пожовклі кістки та скелети зі шматками пошарпаної вовни і стали навколішки серед тих костомах, щоб напитися. Коли малюк підвів мокру голову від струмка, гвинтівкова куля розбила його відбиття у воді, і постріл тріскотливо відлунив між схилами, усипаними кістками, загуркотів у пустелі й затих.