Кривавий меридіан, або Вечірня заграва на заході

Малюк розвернувся і, лежачи на животі, поплазував убік, вдивляючись у горизонт. Спочатку він побачив коней, що стояли ніс до носа в щілині між дюнами з південного боку. А потім — суддю в одежинах його недавніх побратимів. Він тримав гвинтівку за ствол вертикально і насипав порох в отвір. А біля його ніг припав до піску голий недоумок у капелюсі.

Малюк поквапно відступив до низини, залігши там із револьвером, а біля його ліктя дзюрчав струмок. Він обернувся, визираючи колишнього священника, але того ніде не було видно. Крізь ґратки кісток на осонценому пагорбі він бачив Голдена та його підопічного, тож звів револьвер, спер його об западину смердючої тазової кістки й вистрілив. За спиною судді на схилі малюк побачив фонтанчик піску, а тоді вже суддя навів гвинтівку і вистрілив, його куля вдарила в кістки, і гуркіт покотився над тим дюнним краєм.

Малюк лежав і чув, як його серце калатало об пісок. Великим пальцем він звів курок і підняв голову. Ідіот сидів, як і раніше, а суддя спокійно ковзав поглядом по лінії горизонту, визираючи над валами кісток зручнішу позицію. Малюк почав рухатися. Він заповз у струмок і почав пити, всмоктуючи воду, піднявши вгору револьвер і порохівницю. Потім переповз на другий берег струмка до проходу між дюнами, витоптаному вовками. Йому здалося, що він чує ліворуч і струмок, і шепіт колишнього священника, тож малюк ліг і дослухався. Він поставив курок у напівзведене положення, повернув барабан, зарядив порожню камору, вставив капсуль і підняв голову, роззираючись. На невисокому гребені, з якого атакував суддя, тепер нікого не було, а з півдня по піску наближалося двоє коней. Звівши револьвер, хлопець дивився. Коні вільно йшли безплідним схилом, задираючи голови та змахуючи хвостами. А потім він побачив за ними ідіота, схожого на благенького неолітичного пастуха. Праворуч серед дюн з’явився суддя, провів рекогносцирування і знову зник. Коні пішли далі, а за малюком наче щось зашкряботіло, і коли він обернувся, то побачив у піщаному проході колишнього священника, який щось сичав йому.

Стріляй у нього, гукнув священник.

Малюк обернувся, шукаючи суддю, але колишній священник знову гукнув хрипким голосом.

У дурня. Стріляй у дурня.

Малюк навів револьвер. Коні один за одним пройшли крізь щілину в пожовклому частоколі, недоумок поплентався за ними та невдовзі зник. Малюк озирнувся, шукаючи Тобіна, але того теж не було. Він рушив далі тим проходом, поки знову не вийшов до струмка, уже трохи скаламученого кіньми, які пили вище за течією. Нога знову закривавила, тож він ліг, намочив її холодною вологою, потім випив, зачерпнув жменю води й вилив її собі на шию. Кров, яка краплями зміїлася з рани, скидалася на червоних п’явок у струмку. Малюк поглянув на сонце.

Привіт, гукнув суддя, і його голос долинув із заходу. Він ніби звертався до нових вершників біля струмка.

Малюк лежав і слухав. Ніяких нових вершників не було. За деякий час суддя знову крикнув. Виходьте, гукнув він. Води на всіх вистачить.

Малюк перекинув порохівницю на спину далі від води, і чекав, звівши револьвер. Вище за течією коні перестали пити. А потім знову почали.

Переповзши на інший берег, поміж слідів диких кішок, лисиць і маленьких пустельних свиней він натрапив на відбитки долонь та ніг колишнього священника. Дійшовши до вільної ділянки серед цієї валяви, малюк сів, прислухаючись. Шкіряний одяг став важким і задубів від води, а нога пульсувала. Десь за тридцять метрів над кістками виткнулася кінська морда, з якої крапала вода, а потім зникла. Знову гукнув суддя, і його голос уже лунав із іншого місця. Він закликав бути друзями. Малюк спостерігав, як маленький караван мурах долає шлях межи дуг овечих ребер. Поки він спостерігав за цим, його очі зустрілися з очима гадючки, яка згорнулася під клаптем шкіри. Малюк витер рота і рушив далі. У глухому куті сліди колишнього священника повернули назад. Малюк ліг і дослухався. До темряви лишалося кілька годин. Невдовзі він зачув ідіота, який щось жебонів серед кісток.

Малюк чув вітер із пустелі та своє дихання. Коли підняв голову і визирнув, побачив колишнього священника, який ішов, спотикаючись об кістки, а в руках тримав хрест, зроблений з овечих гомілок і зв’язаний смужками шкіри, він ніс його перед собою посеред тої похмурої пустелі, наче знавіснілий лозоходець, і гукав щось мовою чужою і мертвою.