Кривавий меридіан, або Вечірня заграва на заході

Мандрівники в пустелі часто стикаються з істотами, яких неможливо описати. Спостерігачі біля колодязя піднялися, щоб краще роздивитися тих прибульців. Недоумок докладав неабияких зусиль, аби не відставати від судді. На судді була перука із засохлого річкового мулу, з якого стирчали соломинки та трава, а голова недоумка була обмотана клаптем хутра, почорнілим від крові сподом назовні. У руці суддя тримав невеличку брезентову сумку, а сам був обвішаний м’ясом, наче середньовічний покутник. Вилізши на вал копанки, він кивнув їм, бажаючи доброго ранку, а потім сповз з ідіотом до колодязя, став навколішки і почав пити.

Навіть ідіот пив, хоч раніше його доводилося годувати з рук. Він став на коліна біля судді й голосно всмоктав мінеральну воду, тоді звів темні, схожі на личинки очі на трьох чоловіків, які присіли на краю ями, потім нахилився і випив ще.

Суддя скинув бандольєри з почорнілих на сонці шматків м’яса, під ними ділянки шкіри тієї ж форми були дивно біло-рожеві. Він зняв свій маленький глиняний капелюх й омив водою свій обпалений і облуплений череп та обличчя, знову випив і сів. Тоді глянув угору на своїх недавніх супутників. Губи у нього потріскалися, а язик розпух.

Луїсе, заговорив він. Що ти хочеш за капелюх?

Тоудвайн сплюнув. Не продасться, відказав він.

Усе продається, кинув суддя. Так що ти хочеш?

Тоудвайн занепокоєно глянув на колишнього священника. А той зазирнув у колодязь. Мені самому потрібен цей капелюх, відповів він.

Скільки?

Тоудвайн кивнув підборіддям на смужки м’яса. Припускаю, хочеш обміняти на частину цих лямок?

Зовсім ні, сказав суддя. Оце м’ясо — для всіх. То скільки за капелюх?

Скільки даси? запитав Тоудвайн.

Суддя уважно поглянув на нього. Дам тобі сто доларів, сказав він.

Усі мовчали. Ідіот, що присів навпочіпки, здавалося, теж чекав, чим закінчиться ця розмова. Тоудвайн зняв капелюха і подивився на нього. Його довге чорне волосся прилипло до голови з обох боків. На тебе не налізе, сказав він.

Суддя процитував якийсь латинський вислів. Потім усміхнувся. То вже не твої турботи, відповів він.

Тоудвайн знову надів капелюх і поправив його. Припускаю, ті долари у тебе в сумці, сказав він.

Правильно припускаєш.

Тоудвайн подивився на сонце.

Дам сотню і ще двадцять п’ять кину і не питатиму, де ти його взяв, сказав суддя.

Показуй свої козирі, відповів Тоудвайн.

Суддя розстібнув сумку, нахилив її і висипав вміст на пісок. Там був ніж і, може, пів відра золотих монет різного номіналу. Суддя відклав ножа, долонею розклав гроші і звів очі.

Тоудвайн зняв капелюха. І пішов схилом униз. Сів навпроти судді з іншого боку його скарбів, і суддя посунув до Тоудвайна обіцяні монети тильною стороною долоні, як круп’є. Тоудвайн віддав йому капелюх і зібрав гроші, а суддя взяв ножа, розрізав ззаду стрічку, прорізав криси й випрямив тулію, а потім надів капелюх і звів очі на Тобіна і малюка.

Спускайтесь, сказав він. Спускайтесь і розділіть зі мною це м’ясо.

Вони не рухалися. Тоудвайн уже тримав обома руками шматок і рвав його зубами. У колодязі було прохолодно, і ранкове сонце освітлювало лише верхній край ями. Суддя згріб решту монет назад у сумку, відставив її і нахилився, щоб знову напитися. Недоумок дивився то на своє відбиття в калюжі, то на суддю, який пив, то на те, як вода знову заспокоюється. Суддя витер рота і подивився на постаті вгорі.

Як справи зі зброєю? запитав він.

Малюк уже однією ногою переступив через край ями, але тепер відсмикнув її назад. Тобін не поворухнувся. Він дивився на суддю.

У нас лише один револьвер, Голдене.

У нас?

Ось у хлопця.

Малюк звівся на ноги. Колишній священник стояв біля нього.

Суддя також піднявся на дні колодязя, поправив капелюх і засунув під пахву сумку, наче величезний голий адвокат, який збожеволів від цієї землі.

Зважуй свої поради, Священнику, сказав він. Ми тут усі разом. Сонце отама, як Боже око, і ми всі однаково підсмажимося на цій величезній крем’янистій сковорідці, можеш бути певен.

Я не священник і не порадник, відповів Тобін. Хлопець сам собі господар.

Суддя всміхнувся. І то так, сказав він. Він подивився на Тоудвайна, а потім знову всміхнувся колишньому священнику. То що? запитав він. Будемо пити з цих дірок по черзі, як ворожі зграї мавп?

Колишній священник глянув на малюка. Вони стояли обличчям до сонця. Тобін присів, щоб суддя знизу краще чув.

Думаєш, що десь є реєстр, куди можна подати документи на колодязі у пустелі?

О, Священнику, ти знаєш ці установи набагато краще за мене. Щодо цього в мене претензій немає. Уже раніше казав: я людина проста. Ти ж знаєш, що можеш сюди спуститися, випити і наповнити флягу.

Тобін не поворухнувся.

Давай свою баклагу, сказав малюк. Він дістав з-за пояса револьвер, віддав його колишньому священнику, взяв шкіряний боклаг і спустився схилом.