Кривавий меридіан, або Вечірня заграва на заході

У Ларедіто вже запали сутінки. Кажани повилітали зі своїх денних сховищ попід дахом будівлі суду, і пурхають, і кружляють над кварталом. Тхне спаленим деревним вугіллям. Діти та собаки обліпили вальковані ґанки, а бійцівські півні б’ють крилами і всідаються на гілки фруктових дерев. Вони йдуть в ногу, побратими, вздовж голої саманної стіни. Мелодія оркестру тихо лине з площі. На вулиці вони проходять повз водовозку і пірнають у діру в стіні, де у світлі невеличкого горна щось виковує старий коваль. У дверях вони зустрічають юну дівчину, від краси якої розквітає все навкруги.

Нарешті компанія підходить до дерев’яних дверей. Вони навішені на ще більші двері чи ворота, тож, щоб увійти, треба переступити поріжок зо пів метра заввишки, деревина на якому затерта тисячами чобіт п’яних бовдурів, що перечіплялися через нього сотнями, падали або виповзали, хитаючись, на вулицю. Вони проминають накриття у внутрішньому дворику біля порослої виноградом старої альтанки, де дрібна свійська птиця щось дзьобає серед покрученої й безплідної лози, заходять у кантину, де горять лампи, пригинаються, щоб не забити голову об низьку балку, підходять до шинкваса і почергово навалюються на нього черевами — перший, другий, третій.

Поруч старий дивакуватий меноніт обертається до них, щоб роздивитися. Худий чоловік з рідкими вусиками у шкіряному жилеті, чорний капелюх з прямими крисами міцно сидить на голові. Новобранці замовляють по склянці віскі, вихиляють їх одним махом і замовляють ще. За столами вздовж стіни грають у «монте»[30], а за ще одним сидять повії й обдивляються новобранців. Ті ж стоять боком біля шинкваса, тримаючи великі пальці за ременем і спостерігаючи. Вони голосно обговорюють майбутній похід, а старий меноніт сумно хитає головою, попиваючи віскі, і щось буркоче.

Вони вас зупинять біля річки, каже він.

Другий капрал дивиться на нього з-за пліч своїх побратимів. Це ти до мене?

Біля річки. Кажу вам. Кинуть до в’язниці всіх до одного.

Хто?

Армія Сполучених Штатів. Генерал Ворт[31].

Чорта лисого вони це зроблять.

Молюся, щоб так і сталося.

Капрал дивиться на своїх побратимів. Нахиляється до меноніта. Що це значить, старий?

Якщо перейдете річку з цими своїми озброєними флібустьєрами[32], назад вам дороги вже не буде.

Ми і не збираємося назад. Ми підемо на Сонору.

А тобі що з того, старий?

Меноніт спостерігає, як хлопців огортають темні тіні, які відбиваються у дзеркалі над шинквасом. Меноніт обертається до них. Очі мокрі, говорить повільно. Гнів Божий причаївся і спить. Він спав мільйони років, доки не з’явилися люди, і лише в людей стало сили його розбудити. Пекло не повне і наполовину. Чуєте мене. Ви несете вогонь війни, що запалив божевільний, у чужу землю. Ви розбудите не лише собак.

Але вони лише обклали старого лайкою і продовжили його клясти доти, доки той не відсунувся якомога далі від них, бурмочучи щось собі під ніс, бо ж хіба можна було очікувати чогось іншого?

Отак оце і закінчується. Непорозумінням, прокльонами, кров’ю. Вони пили далі, вулицями гуляв вітер, зірки, що були над головою, тепер висіли низько на заході, і парубки погиркалися з іншими, хтось щось сказав, а сказаного не вернеш, і от перед світанком малюк з другим капралом уже схиляються над хлопцем з Міссурі на ім’я Ерл, вони говорять до нього, але він не відповідає. Він лежить на боку у пилюці дворика. Відвідувачі пішли, повії теж. Якийсь стариган замітає глиняну долівку кантони. Хлопець лежить з проломленим черепом у калюжі крові, і ніхто нічого не бачив. До них підійшов третій. То був меноніт. Дув теплий вітер, а на сході сіріло. Півні, що ночували на лозі, заворушились і заспівали.

Не знайдеш у таверні тієї радості, з якою йдеш туди, сказав меноніт. Він тримав капелюх у руках перед собою, а потім натягнув, повернувся і вийшов через ворота.

IV

Виступ з флібустьєрами — На чужій землі — Полювання на антилоп — Переслідувані холерою — Вовки — Ремонт фургонів — Безплідна пустеля — Нічні бурі — Примарний табун — Молитва про дощ — Садиба в пустелі — Стариган — Новий край — Покинуте селище — Погоничі на рівнині — Напад команчів.

П’ять днів по тому він на жеребці загиблого разом з іншими вершниками і валкою, проминувши площу, виїхав за місто на дорогу, що вела в долину. Вони проїхали через Кастровілль, де койоти розрили могили і порозтягали кістки, перетнули річку Фріо, потім Нуесес, з’їхали з дороги Пресидіо і повернули на північ, виславши варту вперед і в тил. Уночі подолали Дель-Норте[33] і мілким піщаним бродом вийшли до вітровійної пустині.