Кривавий меридіан, або Вечірня заграва на заході

Ну а тоді суддя згорнув свою книженцію, взяв шкіряну сорочку, розклав її в затишному місці й наказав нам принести суміш. Усі ножі зарухалися, ми кинулися те все відшкрябувати, а він попередив, аби ми не вибили іскру з того кременю. Ми навалили суміш йому на сорочку, і тоді він почав рубати її та дрібнити своїм ножем. І покликав: капітане Ґлентоне.

Капітан Ґлентон. Віриш? Він назвав його «капітаном». Ідіть сюди і зарядіть свою поворотну двоцівку, і побачимо, чи годиться те, що ми тут маємо.

Ґлентон підійшов, тримаючи гвинтівку, зачерпнув жменю пороху, зарядив обидва стволи, вставив два набої у патронник, капсулі й зробив крок до краю. Але суддя задумував дещо інше.

Отуди, їй в утробу, каже він, і Ґлентон навіть нічого не спитав. Він спустився вздовж внутрішнього краю до центру того страшного димаря, витягнув над ним зброю, націлив її прямо вниз, звів курок і вистрілив.

Такого звуку день їхати — і не почуєш. Навіть сьогодні трясе. Він вистрілив з обох стволів, потім подивився на нас і суддю. Суддя тільки махнув і продовжив дрібнити, а потім покликав нас наповнювати роги та порохівниці, тож ми їх наповнювали один за одним, проходячи повз нього, як повз святе причастя. Коли кожен узяв своє, суддя наповнив і свою порохівницю, дістав револьвери й почав їх заряджати. Перші дикуни були на схилі лише за двісті метрів. І ми були готові їх покласти, але суддя знову не погодився. Він вистріляв свої револьвери в кратер-казан, роблячи паузи між пострілами, спорожнивши так усі десять камор, а тоді попередив нас, щоб ми зникли з поля зору, і перезарядив зброю. Усі ці постріли, мабуть, дещо затримали дикунів, бо вони, ймовірно, думали, що в нас узагалі немає пороху. А тоді суддя дістав із сумки гарну білу парусинову сорочку, переступив через край і почав розмахувати нею перед червоношкірими, гукаючи до них іспанською.

Ти заплакав би, якби це почув. Вони мертві, лишився тільки я, кричав він. Помилуйте мене. Todos muertos. Todos[136]. І махає сорочкою. Боже, від того вони задзявкотіли на схилі, як собаки, а він, суддя, повернувся до нас і зі своєю тією усмішкою каже: Джентльмени. І більше нічого не сказав. Револьвери були у нього позаду за паском, а тепер він дістав обидва, а в нього обидві руки робочі, як у павука, він може писати обома однаково, я сам бачив, і почав ото вбивати індіанців. А нас удруге не треба було запрошувати. Боже, яка це була бойня! Першим випалом ми вбили цілу дюжину, але не збиралися зупинятися. До того, як останній бідолашний чорношкірий досяг підніжжя схилу, на гравії вже лежало п’ятдесят вісім убитих. Вони просто сповзали вниз, як полова з віялки, одних сюди розвернуло, інших туди, а внизу утворювався такий собі ланцюжок. Ми сперли цівки на сірку і знищили ще дев’ятьох, які бігли крізь лаву. То було полювання з лабазу, ось що. Ми робили ставки. Останнього підстрелили за добрих півтора кілометра від наших гвинтівок, а він ще й біг на повній швидкості. Того дня всі били точно в ціль, і не було жодної осічки від того дивно замішаного пороху.

Колишній священник повернувся і подивився на малюка. Отаким був суддя, коли я його побачив уперше. Ага. Його слід вивчати.

Малюк глянув на Тобіна. А він суддя чого? запитав він.

Він суддя чого?

Він — суддя чого.

Тобін вдивлявся крізь вогонь. Ет, хлопче, сказав він. Краще помовчи. Він може тебе почути. А вуха в нього, як у лисиці.

XI

У гори — Старий Ефраїм[137] — Викрадений делавар — Пошуки — Ще одне затвердження заповіту — В яру — Руїни — Кіт-Сіл[138] — Солерет[139] — Зображення та речі — Розповідь судді — Загиблий мул — Ями для мескалю — Нічний епізод з місяцем, квітами і суддею — Село — Ґлентон про поводження з тваринами — Стежка вниз з гір.