Кривавий меридіан, або Вечірня заграва на заході

Макґілл відійшов від тріскотливого вогнища і зупинився, похмуро дивлячись на місце дії. Його проштрикнула піка, і він тримався за держак, який стирчав із нього спереду. Ратище зі стебла сотолу було прив’язане до старовинної кавалерійської шаблі, вигнуте лезо якої стирчало ззаду з попереку мексиканця. Малюк вишелепав з води й підійшов до нього, а Макґілл обережно сів на пісок.

Відійди від нього, наказав Ґлентон.

Макґілл обернувся, щоб поглянути на нього, тоді ж Ґлентон навів револьвер і вистрелив йому в голову. Потім вклав револьвер у кобуру і притулив порожню рушницю вертикально до сідла, притиснув її коліном і насипав у стволи пороху. Хтось гукнув до нього. Кінь здригнувся і позадкував, але Ґлентон тихо промовив до нього, запижив дві кулі й зарядив ними стволи. Він спостерігав за узвишшям на півночі, де група кінних апачів скупчилася на тлі неба.

Вони були десь за пів кілометра, п’ять чи шість вершників, і їхніх слабких криків було вже майже не чути. Ґлентон поклав гвинтівку на згин руки і вставив капсулі в барабан одного револьвера, покрутив його, а тоді зробив те саме і з другим. І весь час не зводив очей з апачів. Вебстер зіскочив із коня, витягнув гвинтівку, дістав шомпол, став на одне коліно, увігнав сторчма шомпол у пісок, а цівку гвинтівки зіпер на стиснутий кулак. Гвинтівка мала подвійний ударно-спусковий механізм. Він звів задній гачок і приставив приклад до щоки. Вебстер врахував силу вітру і сонце, що збоку світило на срібну мушку, додав висоти й натиснув на гачок. Ґлентон сидів нерухомо. У порожньому просторі постріл пролунав приглушено і сухо, швидко звіявся сірий димок. Ватажок апачів на узвишші осадив свого коня. Потім повільно захитався в сідлі й упав на землю.

Ґлентон із радісним вигуком кинувся вперед. За ним поскакало четверо чоловіків. Воїни на узвишші злізли з коней, щоб підняти ватажка. Ґлентон обернувся в сідлі, не зводячи очей з індіанців, і передав гвинтівку найближчому вершнику. Це був Сем Тейт, він взяв зброю і так натягнув віжки, що кінь ледве не впав. Ґлентон поскакав далі разом із трьома вершниками, а Тейт дістав шомпол, зіпер на нього гвинтівку, пригнувся і вистрілив. Кінь, на якого посадили пораненого вождя, зашпортався, але побіг далі. Тейт повернув інший ствол, вистрілив удруге, і кінь зарився в землю. Апачі із пронизливими криками натягнули віжки. Ґлентон нахилився вперед і щось прошепотів на вухо своєму коню. Індіанці посадили свого вождя на спину іншого коня, і всівшись по двоє на скакунів, знову понеслися далі, настьобуючи своїх жеребців. Ґлентон вихопив револьвер і помахав ним чоловікам позаду, один із них зупинився, зістрибнув з коня, впав долічерева, витягнув револьвер і звів його, опустив важіль зведення, загнав його в пісок, схопив пістолет обома руками, впершись підборіддям у землю, і прицілився. Вершники були на відстані десь двісті метрів і швидко рухалися. Після другого пострілу мустанг із ватажком став дибки, і воїн, який їхав поруч, потягнувся і взяв віжки. Вони намагалися у русі зняти ватажка з пораненої тварини, але та впала.

Ґлентон першим дістався до вмираючого і став навколішки, затиснувши цю чужинницьку варварську голову між стегнами, наче якась смердюча чужоземна сестра милосердя, від решти дикунів він відмахнувся револьвером. Якийсь час ті покружляли рівниною, потрясли луками й пустили в нього кілька стріл, а потім повернулися й поскакали геть. З грудей ватажка забулькотіла кров, і він звів угору свої вже осклянілі згаслі очі з полопаними капілярами. В обох цих темних калюжах плавало ідеальне сонечко.

Ґлентон повернувся до табору на чолі невеликої колони, а на його паску гойдалася голова ватажка, прив’язана за волосся. Чоловіки нанизали скальпи на ремінці, а у деяких мерців вирізали на спині широкі шматки шкіри, з яких робили ремені та збрую. Мертвого мексиканця Макґілла теж скальпували, закривавлені черепи вже чорніли на сонці. Більшість вікіапів згоріло до цурки, і оскільки там знайшли кілька золотих монет, деякі вершники ходили по жаринах і попелу, розкидуючи його ногами. Ґлентон вилаяв їх, а потім узяв піку і настромив на неї голову ватажка, вона гойдалася і поглядала на всіх зизим оком, як карнавальна маска, а він їздив туди-сюди, закликаючи їх зібрати caballado і рушати в дорогу. Повернувши коня, він побачив суддю, який сидів на землі. Суддя зняв капелюх і пив воду зі шкіряного бутля. Він подивився на Ґлентона.

Це не він.

Хто не він?

Суддя кивнув. Отой.

Ґлентон повернув древко піки. Голова з довгими темними пасмами тепер дивилася на нього.

А хто ж це, якщо не він?

Суддя похитав головою. Це не Ґомес. Він кивнув у бік піки. Отой джентльмен — sangre puro[149]. А Ґомес — мексиканець.

Але ж не повністю мексиканець.

Не можна бути повністю мексиканцем. Це як бути повністю дворнягою. Це не Ґомес. Я бачив Ґомеса, і це не він.

А зійде за нього?

Ні.

Ґлентон подивився на північ. А потім униз на суддю. Ти не бачив мого собаки?

Суддя знову похитав головою. Ти гнатимеш це стадо?

Поки мене не змусять його кинути.

Це може статися дуже швидко.

Може.