Криза сучасного світу

З огляду на все вищесказане стає зрозумілим, що люди Сходу цілком мають рацію, коли критикують західну цивілізацію за те, що вона є цивілізацією виключно матеріальною: вона розвивалася тільки у цьому аспекті, та під яким би кутом зору на неї не дивилися, повсюди будуть присутніми наслідки цієї матеріалізації. Однак нам треба завершити сказане з цього приводу, й передусім прояснити численні значення, в яких припустимо вживати слово «матеріалізм», оскільки, якщо ми використовуємо його для характеристики сучасного світу, люди, котрі не розглядають себе як «матеріалістів» та водночас вважають себе «сучасними», не оминуть можливість протестувати та переконувати себе, що таке ототожнення — справжній наклеп; тому й необхідне роз’яснення, щоб заздалегідь усунути будь-які непорозуміння, що можуть виникнути за таких обставин.

Показово, що слово «матеріалізм» датується тільки XVIII століттям; сам термін був винайдений філософом Берклі[152] для означення будь-якої теорії, яка визнає реальність існування матерії; ледве необхідно наголошувати, що це аж ніяк не предмет нашого інтересу, оскільки ми не порушуємо питання самого такого існування. Дещо пізніше те ж слово набуло вужчого значення, котре й зберігається досі: воно схарактеризувало концепцію, згідно з якою не існує нічого, окрім матерії та всього, що сходить від неї; звісно, необхідно наголосити на новизні цієї концепції та того факту, що вона є сутнісно продуктом сучасного духу, а тому й відповідає принаймні частині властивих йому тенденцій[153]. Та ми наміряємось говорити про матеріалізм в іншому, набагато ширшому та все ж недвозначному розумінні: в такому разі це слово репрезентує цілий незалежний від будь-якої філософської теорії світогляд, у рамках якого вищезгадана концепція є лише одним із ряду його проявів. У рамках цього світогляду перевага, більш чи менш свідомо, надається речам матеріального порядку та пов’язаним із ними проблемам, сама ж ця стурбованість може все ще зберігати певний умоглядний характер чи є суто практичною; навряд хтось стане всерйоз заперечувати, що такою є ментальність переважної більшості наших сучасників.

Уся «профанна» наука, що розвивалася останні століття, заснована виключно на вивченні чуттєвого світу, вона заточена в його межах, а використовувані нею методи можуть застосовуватись лише до цієї сфери. Однак саме ці методи проголошують «науковими», оминаючи інші, що рівнозначно запереченню будь-якої науки, не пов’язаної з матеріальними речами. Проте серед тих, хто пристає на такі позиції, та навіть серед тих, хто присвятив себе цим наукам, є багато людей, котрі відмовились би проголосити себе «матеріалістами» чи дотримуватися філософської теорії, що носить таку назву; є й такі, хто відкрито сповідує релігію і в чиїй щирості немає підстав сумніватися; але їх «наукове» ставлення загалом не відрізняється від завзятих матеріалістів. Питання щодо необхідності засудження сучасної науки як атеїстичної та матеріалістичної часто дискутувалось із релігійної точки зору, й часто воно було неправильно порушене; цілком очевидно, що ця наука не сповідує явний атеїзм чи матеріалізм, вона обмежується тим, що ігнорує окремі речі, не займаючись їх формальним запереченням, як це чинять деякі філософи; тому ми фактично не можемо говорити про матеріалізм у цьому випадку, про те, що ми хотіли би окреслити як практичний матеріалізм; та зло, вірогідно, ще серйозніше, оскільки воно є глибшим та ширшим. Філософський підхід може бути надзвичайно поверховим, навіть коли йдеться про «професійних» філософів; крім того, багато людей із недовірою сприймуть формальне заперечення певних речей, втім, пристосовуватимуться до повної байдужості; та це найстрашніше, адже, аби заперечити щось, необхідно хоча б якоюсь мірою думати про це, яким би незначним воно не здавалось, а байдужість позбавляє людей такої потреби. Коли перед нами постає виключно матеріальна наука, що претендує на те, щоби бути єдино можливою наукою, коли люди звикли визнавати як незаперечну істину, що поза її межами не можливе жодне достовірне знання, коли вся їхня освіта, яку вони здобувають, прищеплює їм упередження цієї науки, а точніше, «сцієнтизму»[154], — як ці люди можуть не бути практичними матеріалістами та не перейматись виключно матерією?