Криза сучасного світу

Здається, що сучасні люди припускають можливість існування чогось виключно в межах зримого або відчутного, а якщо ж вони теоретично визнають, що може існувати ще й дещо інше, то одразу поспішають проголосити це не просто незвіданим, але й «непізнаванним», позбавляючи себе у такий спосіб стурбованості цим. Є й ті, хто прагнуть сформувати ідею «іншого світу», однак, оскільки вони апелюють водночас виключно до уяви, то уявляють його відповідно до моделі земного світу, наділяючи його тими ж умовами існування — часом, простором та навіть подобою «тілесності»; в інших місцях, говорячи про спіритичні уявлення, ми вже демонстрували особливо яскраві приклади такого роду грубо матеріалізованих репрезентацій. Та навіть якщо це граничний випадок, у якому всі властивості перебільшено до карикатурних пропорцій, було би неправильним вважати, що спіритизм та пов’язані з ним секти володіють монополією на такого роду речі. Узагалі втручання уяви у сфери, в яких вона є марною, та які зазвичай повинні бути закриті для неї, є фактом, котрий надзвичайно чітко демонструє нездатність сучасних людей Заходу піднятись над чуттєвим; багато хто не відає, як провести розмежування між «розуміти» та «уявляти», а деякі філософи, зокрема Кант, прийшли навіть до оголошення «незбагненним» і «немислимим» усього, що неможливо «уявити». Отже, все, що визначається як «спіритуалізм» чи «ідеалізм», у більшості випадків є лише різновидом транспонованого матеріалізму[155]; це справедливо не тільки для того, що ми назвали «неоспіритуалізмом», а й для самого філософського спіритуалізму, який розглядає себе як протилежність матеріалізму. Насправді матеріалізм і спіритуалізм, які розглядають у філософському сенсі, не можна осягнути окремо: вони є двома половинами картезіанського дуалізму[156], радикальний поділ якого трансформувався у своєрідний антагонізм; і з того часу філософія коливається між цими двома термінами, не будучи в змозі вийти поза їх межі. Незважаючи на свою назву, спіритуалізм не має нічого спільного з духовністю; його дебати з матеріалізмом можуть залишити цілком байдужими тільки тих, хто пристає до вищої точки зору, та тих, хто бачить, що ці протилежності насправді є близькими до того, щоби бути простими еквівалентами, чия вдавана протилежність у багатьох аспектах зводиться до вульгарного словесного диспуту.

Сучасні люди загалом не уявляють жодної іншої науки, крім науки про речі, які можна виміряти, порахувати або зважити, тобто, іншими словами, матеріальні речі, оскільки тільки до них можливо застосувати кількісний підхід; тож вимога зведення якості до кількості є надзвичайно характерною для сучасної науки. Так з’явилось переконання, згідно з яким будь-яка наука не є такою, якщо в ній не можна впровадити вимірювання, та не існує наукових законів, крім тих, які змальовують кількісні відносини; ця тенденція бере свій початок у «механіцизмі»[157] Декарта й відтоді лише набирає обертів, незважаючи навіть на провал картезіанської фізики, оскільки ця тенденція прив’язана не до якоїсь конкретної теорії, а до загальної концепції наукового знання. Сьогодні вимірювання мають намір застосовувати й у сфері психології, сама природа якої суперечить цьому методу; зникає розуміння того, що можливість для вимірювання спирається виключно на невідчужувану якість матерії — і це її нескінченна подільність, звісно, якщо тільки не вважати, що ця властивість поширюється на все, що існує, тоді це і буде складником матеріалізації всіх речей. Матерія — це принцип поділу та чистої множинності; тому приписування першості кількісному підходу, що характерне і для соціальної сфери, є власне матеріалізмом у вказаному вище сенсі, який не обов’язково пов’язується з філософським матеріалізмом, якому він передував у плані розвитку тенденцій сучасного духу. Ми не станемо зупинятися на нелегітимності бажання звести якість до кількості чи на тому факті, що всі спроби пояснення, котрі принаймні якимось чином дотичні до «механіцистського» типу, є недостатніми; це не те, чим ми переймаємось, тож ми лише зауважимо, що навіть у межах чуттєвого порядку такій науці бракує розуміння реальності, більша частина якої неминуче залишається недоступною для неї[158].