Криза сучасного світу

Що ж стосується «реальності», ми вимушені згадати ще один факт, котрий, вірогідно, багато хто міг не помітити, та який надзвичайно показовий як ознака духовної ситуації, яку ми розбираємо: у звичному вжитку це поняття зарезервоване виключно за чуттєвою реальністю. Оскільки у мові відливається ментальність народу та епохи, зважаючи на вищесказане, можемо зробити висновок, що для тих, хто так розмірковує, властиво вважати «нереальним», ілюзорним та фактично абсолютно неіснуючим усе, що не може сприйматися чуттям; вони можуть не усвідомлювати цього, однак нести таке негативне переконання глибоко у собі, якщо ж деякі стануть стверджувати протилежне, ми можемо бути впевнені, що таке твердження буде виключно зовнішнім, якщо не чисто вербальним. Якщо дехто вагається, підозрюючи нас у перебільшенні, варто лише подивитися, до чого зводяться релігійні переконання багатьох людей: а це декілька схоластично та механічно завчених понять, які вони ніколи й не думали повною мірою засвоювати, та які все ж зберігаються в пам’яті й час від часу повторюються, будучи складником певного формалізму та загальноприйнятого підходу, якими й обмежується для них релігія. Вище ми згадували цю релігійну «мінімізацію», й «вербалізм», про який ідеться, представляє собою одну з останніх її стадій; це пояснює, чому так звані «віруючі» фактично не поступаються «невіруючим» у матеріалістичності; ми ще повернемось до цього питання, та спершу повинні закінчити роздуми щодо матеріалістичної природи сучасної науки, оскільки цю проблему необхідно розглядати під різними кутами зору.

Вчергове нагадаємо, що сучасній науці невластиве безкорисливе пізнання, і навіть для тих, хто вірить у її умоглядну цінність, вона — лише маска, під якою приховується стурбованість вирішенням практичних питань, та яка, втім, дає зберегти ілюзію вдаваної інтелектуальності. Сам Декарт під час творення своєї фізики переймався здебільшого питаннями механіки, медицини та моралі; та ще більші зміни відбулись унаслідок поширення англосаксонського емпіризму; зрештою, престиж науки в очах загалу тримається на тому, що вона дає отримувати та реалізовувати практичні результати, оскільки це, знову ж таки, речі, котрі можливо побачити та яких можна торкнутись. Ми сказали, що «прагматизм» є кульмінацією всієї сучасної філософії та останньою стадією в її падінні; та, крім як у філософії, довший час існує розпливчастий та несистематизований «прагматизм», який є стосовно власне філософського тим, чим практичний матеріалізм являється щодо матеріалізму теоретичного, та який зазвичай змішують із тим, що вульгарно називають «здоровим глуздом». Цей фактично інстинктивний утилітаризм, крім того, невіддільний від матеріалістичної тенденції: «здоровий глузд» полягає у тому, щоб остерігатися виходу за межі земного горизонту та опікуватися всім, що не представляє безпосереднього практичного інтересу; саме йому властиво вважати, що лиш один чуттєвий світ є «реальним» та не існує ніякого знання, що не могло би бути почерпнутим із відчуття; до того ж це обмежене знання дійсне лише тією мірою, якою воно здатне задовольнити матеріальні потреби, а деколи й певного роду сентименталізм, оскільки — і це необхідно зазначити, не боячись шокувати сучасний «моралізм» — сентимент насправді близький матерії. В усьому цьому нема місця інтелекту, за винятком тих випадків, коли він погоджується коритися досягненню практичних цілей та стати звичайним інструментом, підлеглим нижчій та тілесній індивідуальній природі людини, або ж, згідно з Берґсоновим висловом, «інструментом для творення інструментів»; тож у всіх своїх формах «прагматизм» породжує абсолютну байдужість до істини.