Лазарус

Якщо ж людиноподібні використовували чари, то навіщо Фальдберг розігрував комедію? Єдине Олександр Петрович знав чітко — хтось із двох точно бреше.

*

Секретар управи Шкуро Захар Васильович, про якого говорив Добринін, був не меншою прикметою Думи, ніж погнутий шпиль. Це був лисий чоловік з акуратним черевцем і тхорячими підсліпуватими очима під пенсне. Пересидів не одного міського голову, знав усі ходи і виходи, відкрито співчував ганьбителям людиноподібних — чорносотенцям.

— Відповідально вам заявляю: ці документи-с виникли за допомогою чарів, — Шкуро незадоволено прицмокнув широкими губами. Його прикро заскочив вид представників поліції. Він витріщався на синю шкіру, ніби ніяк не міг повірити, що таке буває. — Ви що думаєте — можна просто намалювати документик, підробити підпис голови, і все — вже готове рішення Думи?

Якщо чесно, щось подібне Тюрин і уявляв. До розмови зі Шкуро постійно сумнівався, навіщо знадобилися чари, якщо достатньо друкарської машинки і схожого почерку.

— Ні і ще раз ні! — пенсне грізно підстрибнуло. — Спершу гласний чи група депутатів вносять проект рішення, про що робиться запис у відповідній книзі. Потім проект розглядають на комісії, про що теж має бути запис в іншій книзі. Далі дебати у залі. Все фіксується стенограмою. І після голосування, коли проект набирає потрібні голоси, рішення подається на підпис голові.

Кожну фразу Шкуро ілюстрував скиданням з шафи величезної книги.

— Ви тільки подумайте — вони підробили підпис голови! — Чергова книга спричинила вибух пилу.

Обличчям Тюрина промайнула іронічна посмішка: «Не перегравай. У кожній установі зберігаються порожні бланки з підписом голови. Це ж найдавніша форма корупції».

У кабінеті секретаря стояло затхле повітря. Усюди лежали нескінченні стоси документів: у шафах уздовж стін, на столика, етажерках, на канапі й навіть на стільцях, тож Тюрину з Топчієм довелося стояти.

— Й уявіть, у кожній з цих книг є потрібні записи-с! — руки секретаря тремтіли. Для нього порядок у документах був святая святих.

— А не міг, — обережно почав Тюрин, — хтось зібрати всі ці книги і, скажімо, дописати що потрібно?

Шкуро похитнувся. Топчій ледь устиг схопити його за лікоть. Кілька секунд секретар мовчки витріщався, а потім повільно, як дитині, пояснив.

— По-перше, у книгах навіть граф-с для цих записів не було. Інші записи ніби як розсунулися, щоб з’явилися ці, — Шкуро розгорнув книгу, де записувалися проекти, і тицьнув пальцем у сторінку. — А по-друге, книга реєстрації проголосованих зберігається у залізній шафі, ключ завжди зі мною. Тільки після запису у книгу реєстрації рішення опиняється у голови.

— І де ця знаменита шафа?

— У кабінеті реєстраторів, — скорботно зауважив Шкуро і показав на двері.

*

У сусідньому кабінеті пахло тютюном і знайомими солодко-пряними парфумами. Цей аромат любила Тамара. Тюрин довго не зважувався їй написати. Ловив погляди жінок на нового себе і приміряв на Тамару. Тепер на нього дивилися зі страхом чи з огидою, рідше з жалем.

Тамара сотні разів казала, як натерпілася від людиноподібних у дитинстві і як не хоче повертатися у Межу. Майже зі зловтіхою написав їй усе, як є. А раптом вона казала правду і готова любити, незважаючи ні на що? Тамара відповіла, що не готова.

Тюрин з подивом поглянув на незвичні портьєри з червоного оксамиту, що обрамляли вікна кабінету реєстраторів. Вони більше пасували будинку розпусти, ніж державній установі.

За столом сиділа молода реєстраторка і завзято вистукувала на друкарській машинці. Біляві пасма звивалися навколо розпашілого обличчя. Товста коса затуляла шию і спускалася до пояса. Між зубами стирчав довгий мундштук, над губою чорніла мушка.

Дівчина кинула зневажливим оком на гостей і з силою пересунула гашетку.

— Як сюди занесли, так уже й не рухали, — Шкуро показав на величезну залізну шафу фірми гмура Кобольда — найвідомішого майстра сейфів у Межі. Тюрин знав, що сейфи Кобольда практично неможливо відімкнути без ключа. Мають механічний і магічний захисти. Він нахилився до шафи й обстежив поверхню. Жодних слідів злому. Погляд Олександра Петровича упав на підлогу. Тюрин опустився навколішки і витяг з-під шафи дрібку темного піску, схожого на той, що сиплють на чорнило, щоб швидше висихало.

— А це третя причина, чому я стверджую, що були задіяні чари, — Шкуро кивнув на пальці Тюрина. — Зранку, коли ми відчинили кабінет і знайшли злощасні рішення, цим були засипані всі папери. Пісок лежав під моїми дверима, на книжках, навіть на друкарських машинках.

Тюрин почув, що друкарська машинка спинилася.

— Це ви знайшли підроблені документи? — розвернувся він до жінки.

— Глафірія Павлівна Качур-Бачковська — наша реєстраторка, — представив Шкуро.

— Ні, не я! — зло сказала жінка. — Захар Васильович. Я напередодні ввечері засиділася, тож і прийшла пізніше.

— Глафірія Павлівна — дуже старанна працівниця, — похвалив Шкуро, не помічаючи уїдливого тону. Топчій відійшов подалі від жінки.

— А напередодні ввечері ви не помітили нічого підозрілого? Ніхто сюди не заходив? — Тюрин уважно подивився на реєстраторку.