Років через десять після тієї розмови я опублікував статтю, а згодом і цілу книжку під назвою «Дві України», де спробував був показати, що на одній території, в рамках однієї держави формуються фактично дві різні нації — не лише з різними мовами та культурами, а й із кардинально відмінними символічними кодами, з несумісними уявленнями про національних героїв (та антигероїв), з абсолютно іншим розумінням свого минулого та, що найгірше, майбутнього. Я назвав ці дві групи «аборигенною» та «креольською», маючи на увазі в одному випадку насамперед автохтонне населення та створений ним національний проект, подібний до інших східноєвропейських; а в іншому — колоністів, їхніх нащадків та аборигенів, асимільованих до панівної мови й культури і, здебільшого, перейнятих суто колонізаторською зневагою до мови й культури своїх колишніх одноплемінників.
Я розумів тоді й розумію нині, що цей поділ — доволі умовний. Українське суспільство — набагато складніше, люди мають чимало інших ідентичностей, крім національних та мовно-культурних, ці ідентичності часто змішуються, змінюються, витворюють різні ієрархії, перетікають одна в одну. І все ж, коли йдеться про побудову держави-нації, саме національні ідентичності, а не соціальні, тендерні чи якісь інші є вирішальними. Бо ж національний проект залежить насамперед від них — від того, з якою національною спільнотою ототожнюють себе громадяни, яким бачать минуле й майбутнє цієї спільноти, які символи і культурні коди вважають для себе спільними, об’єднавчими, які цінності і традиції визнають своїми.
І тут важко заперечити наявність в Україні двох різних спільнот, кожна з яких вважає країну «своєю», а проте пропонує національний проект, кардинально чужий і геть неприйнятний для іншої. Ці спільноти є внутрішньо різнорідними, і національний проект кожної з них має істотні внутрішні політико-ідеологічні відмінності — умовно, від ліберального до тоталітарного. А проте за всієї їхньої індивідуальної та політико-ідеологічної різнорідності, кожна спільнота має спільний знаменник: ставлення до колоніалізму, до його наслідків та до потреби їхнього подолання. Це те, що нас кардинально ділить на дві спільноти, які можна назвати по-різному — «аборигенами» і «креолами», «корінним населенням» і «напливовим», «націоналістами» й «уніоністами» (де «уніонізм» означає ототожнення себе не так із реальною Росією, як із міфічною православно-східнослов’янською спільнотою — місцевим аналогом мусульманської «умми»). Всі ці терміни доволі приблизні, бо ж не описують усієї повноти та складності явища, а лише вказують на певну дихотомію, тенденцію, евристичну модель, яка дає змогу багато чого, хоча й далеко не все, зрозуміти.
У принципі, це цивілізаційний поділ, який корелює не лише з мовно-культурними, а й із політичними преференціями та зовнішньополітичними орієнтаціями, з істотно відмінними ціннісними системами. Просторово він корелює із поділом на центр і захід versus південь та схід, тобто на терени, які історично зазнали тою чи тою мірою вестернізації в рамках Польщі та Австро-Угорщини, і терени, колонізовані допіру в XIX столітті й позбавлені іншого цивілізаційного досвіду поза російсько-імперським.
Головні лінії поділу проходять, однак, не у просторі, а у головах громадян, причому межі тут теж розмиті: та сама людина може хотіти абсолютно несумісних речей і підтримувати цілком протилежні твердження. Соціологи вже давно зауважили, що дві третини опитаних українців підтримують незалежність і дві третини хочуть союзу з Росією та Білоруссю, дві третини хочуть до Європейського Союзу і дві третини — до Євразійського, дві третини хочуть демократії і дві третини — авторитарного лідера, дві третини підтримують вільний ринок і дві третини хочуть державного регулювання цін, дві третини висловлюються за відродження української мови і дві третини підтримують нинішній статус-кво, який об’єктивно сприяє подальшій русифікації. Соціологи називають таку свідомість амбівалентною, я волію називати її інфантильною. Приблизно так само мала дитина не розуміє, що за обмежені кошти не можна мати всього одночасно, треба вибирати щось одне — або кока-колу, або морозиво.