Анекдот у своєму, себто в анекдотичному стилі пояснює, що означає «груповий секс» у різних країнах. У Франції це означає, що збираються молоді хлопці й дівчата, попивають вино, гуртом кохаються і мають собі з того добру забаву. В Америці це означає те саме, з тією лише різницею, що хтось один знімає це все на плівку, робить фільм і продає по всьому світі, заробляючи грубі гроші. У Польщі це означає, що збираються молоді хлопці й дівчата і хтось один, хто побував на Заході й привіз нелегально відеокасету, показує присутнім той фольм. У Москві — збираються хлопці й дівчата і хтось, хто побував у Польщі й побачив у друзів той фільм, переказує його присутнім. Україна, з її жорсткою цензурою та репресіями, була, безумовно, на кінці цього ланцюжка. Тож у місцевому варіанті анекдот мав би закінчуватися, що якийсь українець приїжджає з Москви і переповідає знайомим історію, яку оповів йому російський приятель, котрий почув її від когось, хто побував у Польщі.
Тож вивчення й використання польської — паралельно або й на противагу обов’язковій російській — було політично не-благонадійним актом. Бо ж не лише давало доступ до багатьох заборонених чи напівзаборонених текстів — від Орвела й Павнда до Гайдеґера та Фуко, — а й ставило під сумнів роль імперського центру як єдиного й абсолютного дистриб’ютора інформації, підривало створені і насаджувані ним ієрархії, применшувало його символічну «центральність». Знання польської для українців було ще й непрямим нагадуванням про те, що історично вони належать до Європи, до польсько-литовської Речі Посполитої, а не до євразійського Московського царства, про «одвічну спорідненість» із яким під машкарою вигаданої у XVIII столітті «Росії» нам і досі торочать тамтешні пропагандисти — і в мундирах, і в рясах, і в цивільному.
Совєти, безумовно, це відчували і намагалися на різні лади, не згірш од своїх царських попередників, якщо не викорінити польську єресь, то принаймні всіляко применшити її привабливість. За кожної нагоди вони намагалися обмежити рух книжок і часописів, пересування людей. Вони знімали і знищували саморобні антени з дахів і балконів будинків. Вони закрили гарний польський театр у Львові під надуманим приводом, хоча причина була очевидною: театр вийшов за межі меншинного «Гетто», ставши цікавим для всіх львів’ян, а не лише для поляків. Вони ширили — у класичному кагебешному стилі — нашіптувану пропаганду про поляків як «зрадників», «ледарів» і, звичайно ж, історичних загарбників та окупантів, котрі не відмовляться від того, аби знову запанувати над українцями, — недарма ж вони й досі величають одне одного «панами».
Пропаганда, слід визнати, спрацьовувала незле, що до певної міри помітно й сьогодні — у невитравній параноїдальній антипольськості багатьох галичан. Вона не була б живучою, коли б не лягала на давні комплекси і стереотипи, на історичні кривди й приниження, на спогади про криваві конфлікти, на цілий, зрештою, пласт антипольського, антикатолицького і, ширше, антизахідного дискурсу в українській та, особливо, в російській імперській літературі. Совєтські люди, зокрема й українці, в основній своїй масі були досить амбівалентні щодо Польщі й поляків, проте досить прихильні до всього польського — від музики й фільмів до косметики, одягу та всіялкого ширпотребу. Польща була для них, у певному сенсі, замінником Заходу — достоту як західноукраїнські та прибалтійські міста заміняли совєтським кінематографістам правдиву «Європу».
Польські речі, хоча й не були такими моднячими, як французькі, чи якісними, як німецькі, проте мали над ними всіма одну перевагу — були більш-менш доступними. І водночас вони були все-таки «з-за кордону», дарма що той «закордон» — принаймні тимчасово — не був «справжнім». Навіть приборкана, окупована і совєтизована Польща все одно залишалася іншою країною. Іншою — в усіх значеннях цього слова. Легендарна «куріца» із совєтської приказки, хоч спутана та одомашнена, все одно була птахом. І ми всі відчували, що за найближчої нагоди — щойно пута ослабнуть, а сторожа десь задрімає — ця птаха полетить собі геть — до Європи, до якої вона завше й належала.
І так воно сталося.
3.