Let my people go

Ми енергетично - не відокремились: не зімкнулось = не заквакало своє незалежне болітце, котре відтак можна було б - дренажувати, висушувати, розводити на ньому латаття чи болотяні орхідеї - «любе», але результат докладених зусиль - давався б відчути. А «яму» цю я пам'ятаю - від совєтів: на її дні - Російський Упир (Ал. Толстим, здається, вперше зафіксований?). Від нього якраз і «не відділились».

20 грудня 2003

«…» В цій країні - як в божевільні: нема правил, у культурі - жодних взагалі. Нарешті дійшло, чому вчора Ш. (новин-ний журналіст!) спитав у мене таку дурницю - мікрофона в груди, я сиджу за прилавком, підписую книжки, довкола люди - «Пані Оксано, чи Вам важливо, щоб Вас купували багато?» Мені, звісно, «в зобу диханьє спьорло», і я розсердилася: що ж ти мене провокуєш, я що, отак при всіх маю сказати, що на цьому й ґрунтується мій іnсоmе [Дохід (англ.).]? А сьогодні втямила - він просто не знає, як той іnсоmе досягається, просто поняття не має, до чого ціла та акція і чому «письменники стають за прилавок», - йому ніхто того не сказав! А в «Кієвскіх вєдомостях» Б. відтворює розмову на «Медвіні»: «Не собираетесь снова издаваться в Москве? - Это вопрос к моєму издателю, Леониду Финкельштейну». Здурів, чи що? До чого ж тут Фінкельштейн? А - це я відповідала російській журналістці, з «Маяка»: «а зта («Сестро, сестро») Ваша книжка появится в русском переводе?» Я й сказала - «зто вопрос к моєму московскому издателю», - а поруч стояв Фінкельштейн! От воно в Б. й «контамінувалося». І все це летить в друк - і не вивіряється, і не спростовується, бо не має жодного значення!!! «Мне все равно, что они там пишут о культуре», - сказав редактор тих-таки «Вєдомостєй», коли йому вказали на глупство з «ґрантоєдами». Відтак, як при американському арешті: все, що Ви скажете, може бути використане проти вас. Тільки тут це повсякчас, кожної хвилини.

Куди поділися всі ті журналісти, які ще 7 років тому інтерв'ювали мене з приводу «Польових досліджень»??! То були люди переважно середнього віку, професіонали (!), які зналися на тому, про що питають, - і, зрештою, вони ж мене й «зробили» тоді, в 1996-му! Як можна було за яких 5 - 7 років повністю ліквідувати в країні професійну журналістикуіі

А я ще щось тут пояснювати пробую - за якими правилами грати, та як це робиться у людей… А довкола - звичайна тиха божевільня: вони тебе слухають, але не чують, і кожне твоє слово може бути використано не «проти тебе», а значно гірше- як завгодно, і нема способу прорахувати, як саме!

На кожному кроці, тільки-но виходиш на люди й розтуляєш рота, загрузаєш, як ногою в ковтуні омели, і щоб виплутати ногу, за кожним своїм словом волічеш довжелезний, в нескінченність (?) протяглий хвіст пояснень «…». В цій країні всі «правила» спростилися до елементарно-базових: як урвати гроші «…», - і тому аналогія з «розкультуреністю» й диким варварством 1930 - 40-х не працює (там усе-таки висувався ідеал - проблема була тільки в тому, що він не відповідав реальності), - а тут нема за що зачепитися, нема того камінчика, на який спершись, можна було б витягти себе з болота - з «бєспрєдєлу»… Ніщо не структурує. І ті діти, яким сьогодні по 12-14, за 10 років будуть далеко більшими варварами, ніж нинішні 20 - 25-літні. А прогнозу «на просвіт» я не видам, нема аналогії. Ані прецеденту.

28 грудня 2003

Вночі, після розмови з Р. (як їй [у Празі] рік треба було чекати на дозвіл [від муніципалітету], щоб «пробити дірку» в квартирі - на газове опалення!), раптом зрозуміла про Соліну смерть [Мова про трагічну загибель Соломії Павличко від нещасного випадку у власній квартирі 31 грудня 1999 р.]: її символічність - за 9 місяців перед Ґонґадзе (тільки ніхто тоді не втямив, не розчув). А нинішня «епоха бєспрєдєлу» почалася саме звідтоді (уявнила свою дифузну смертоносність у тій ванні).

Беспрєдєл - це коли жити не можна, а винних нема, бо винні всі. Інженер у ЖЕКу, що за 30 - 50$ хабаря підписує дозвіл на перебудову квартири, газівник, якому начхати, як там той газ витікає, нуворіші, які ту квартиру перебудовували, міськрада, яка дозволяє перебудовувати все що завгодно й кому завгодно, - кожен зосібна обурився б, якби його назвали убивцею. І кожен зосібна доклався до результату - перетворення, за кілька хвилин, блискучої молодої жінки - на труп.

Кожен із нас щоденно примножує зло - а вже резервуари, в яких накопичуються наші сумарні зусилля, щоб певної миті прорватись і забрати чиєсь життя, нам невидимі - поки не вибухнуть.

31 грудня 2003

«Скоро будут Сталина оживлять!» - кричить старий (на пошті). - «Зря смеетесь: сердце будут ему вставлять, душу…»