Let my people go

Тільки - хто його ставитиме?! Хто?!!

26 травня 2004 [Відень]

Чи це на тлі мого тотального депресняку у мене «вибіркове бачення», що тільки тривожні сигнали чіпляють із довкілля, чи воно правда, зле на цьому світі?

Дорогою до Грацу в купе красень перс (20 років живе в Німеччині) розповів: 10 років тому німецькому поліціянтові хабаря запропонувати - і не думай. А тепер - в порядку. «Навчилися». «…»

Г- ц і Г-д (власне, головні адресати моєї доповіді «…») обоє схвилювалися на ту саму тему: моєї аналогії з радянською «глобалізацією». Г-ц плакався на витіснення австрійського діалекту -Брюссель залишив їм до «товарного» вжитку 23 «своїх» слів «…». Його прогноз - що Е У [ЄС] розвалиться, як і СРСР розвалився. Г-д нарікав на втрату відчуття слова - навіть його студентами (перекладачами!), і на «суржикового» типу «англізацію», особливо активну від людей, які не знають по-англійськи («стейшн» замість «стаціон», як мало б бути по-німецьки, і т. д.)

Але найбільше добило, що вони слихом не слихали про те, що в Україні сей рік вибори!

Тобто, як накриють нас мішком, то й пес не гавкне.

30 травня 2004 [Відень]

Т. про Югославію 80-х (часто їздив): тоді його теж вражало, що всі (молодь спеціально) говорили лише - про гроші. «Й я понял, что дело идет к войне». М-да. А в нас до чого?

«…»

12 червня 2004 [Відень]

Може, це найстрашніший спадок комунізму (як виявилось!): він спрофанував саму ідею колективності. Ідею належності індивіда до ширшої групи, в яку він «вкладається» не тому, що йому це «вигідно», а тому, що в ній покладає смисл свого існування - винесений поза собою (чи група релігійна, національна, чи бодай родина - не має значення: в тому євреєві, який відправляв у газову камеру свою жінку з дитиною, а потім ще й спогади писав - «Аm I A Мurderer?» [«Чи я - убивця?» (англ.)], - теж це почуття було вбито, не існувало). Залишився парад озвірілих еґогзмів - у «пост-» добу випущений на волю.

З цієї точки зору між Ганною Стеців і Януковичем нема ніякої різниці, і нічого дивного, що вони «злились в екстазі», - вона справді могла почути в ньому рідну душу - амбіції «з Хама пана» без жодних моральних бар'єрів. (Як мені книжку свою подарувала, я щось таке там була вловила між рядків - оцю саму «гордість сільської дівки, що вийшла в люди».)

І в суспільстві нема, реально, нічого, що можна було б цьому протиставити. Якби бодай історична пам'ять сяка-така була, були б орієнтири. Але це швидко зіжмакалось - та й не було кому, власне, тим займатися, якщо всерйоз…

24 липня 2004

Ходиш по своєму місту - як по окупованій території. Чи, як в анекдоті Ваня по Парижу, - щокрок тільки й видихай: й… твою мать!…

(Біґборд «Пинчук - король нефти» й чогось там іще: більший, як у Відні Рембрандтова афіша з Альбертіни, сьогодні - ошалілий бармен з татуйованим плечем, який вдивлявся в мої губи, як німий, поки сам не озвався - твердою російською; «Вы не понимаете меня, что ли?» - «Я не с Украины». Твою мать…)

3 вересня 2004

Це місто тре, як проти шерти,
Не звуком - хрюком крізь уста,
І тінь сумлінь, як горстка персти,
В розверзту яму - безхреста
Летить…

4 жовтня 2004

Біля Трахтемирова, на межі Київської і Черкаської обл… (15 км від Канева) - заповідник невизначеного статусу (неземної краси - заплава Дніпра, Бучак - село, нині відселене без сліда, неіснуюче, - колишнє місто з'їздів гіпси, зона ще тектонічної активності, “серце” України, не заросле тім'ячко…) - 100 км кв., обнесених металевими шлагбаумами (завареними), охорона - кремезні хлопці з АК: “Проезжайте!”, жінка в поблизкьому селі (заїхали води напитися), перелякано, спідлоба - “а вам чтого?” - і нарешті, розібравши, що таки по воду, стишеним голосом: їдьте звідси, а то вб'ють, і ніхто вас не знайде, - територія Ігоря Бакая, зона полювання пацанів на джипах, - там розводять диких свиней! “От бачте, все мене порили…”

3 листопада 2004

Змінилось місто, змінилось!