Let my people go

Ось це і є «сладострастие греха» - той, хто переступив, віддається. Він не «злочинець» (по-українські на нього кладеться відповідальність - він все ще «чинить», діє, творить зло!) - а, привіт Фьодор-Міхаличу, саме «переступник»: раз «переступив» - а далі вже тільки солодко рохкає, як свиня в баюрі, викачуючись дедалі впоєніше, глибше, наркотичніше, - не «чинник», а знаряддя.

Брр- р, кошмар який.]

1 січня 2005

Все-таки, вперше за 2 місяці -виспалась, і прокинулась (хоч і знову о 3-ій!) - з легким серцем.

Ніч із Р. і С. у К. проминула непомітно, у змиг ока. «Ми уникли катастрофи» - угу, ось це і є головний підсумок.

Молилися - справді, мільйони. Стихійно, кожен зосібна, нутряним криком о поміч: Господи! порятуй!…

Отже - таки «релігійна війна». Чудо сталося: випросили.

Російський спецназ «ввозили» з Криму, «перемішавши» з місцевим, - попередньо їм крутили запис (ролик є у С.) про «побиття міліціонерів» і т. д. «Наш» спецназ (офіцери) вже у вівторок (23-го) передавав по мобілках друзям: «За нами москали стоят!» - і в муках з'ясовували між собою, що робити в разі-коли: повернутися спиною до людей, обличчям - до російських «заградотрядов». Замість 1 години стояли по 4 - і «пісяли собі в чоботи».

А я навіть приватну, «свою» хроніку цих двох місяців негодна скласти - нецікаво воно, ретроспективою… Перший день «свого» Майдану - 20 жовтня (середа!) - пам'ятаю чітко: розмова у перукарки (вперше тоді «вийшла» з свого підпілля і почула - «народ», його набухаюче обурення - в повітрі, але ще «підшкірне»), інтерв'ю з Йоганнесом Фосвінкелем із «Dіе Welt» - у «Барабані» (а в цей час надзвонював Ф. з приводу нашого [відкритого] листа, я йшла до «Барабану» по Грінченка, і мені розсаджувавсь телефон) - все це потім так симетрично повторилося 22 листопада, з тими самими персонажами й тою самою топографією! - як описане коло в часі!) - і ввечері 5 годин поспіль із Едуардом із «Der Standart», от із того дня й почалося… 21-го - Харків [Мова про поїздку до Харкова для виступу на Форумі міської Інтелігенції на прохання Харківського штабу «Нашої України».], «…», 23-го - «ніч довгих ножів», у неділю - писання «листа з Києва», далі - тиждень «із провалами»: публікація «листа інтелігенції», недолуге інтерв'ю на 5-му (25-го? увечері?), 28-го - шведське ТБ у мене вдома, дзвінок когось із п'яних «братків» («Я из СБУ…» - «А чого Вам треба?» - По паузі: «Хочу у вас квартиру снять…» - прибрала, зі страху, прапорця [«Так!»] з балкону і поїхала читати вірші на «революційному вечорі» в Вritish Council, - в суботу, 30-го, «браткі» в «Сільпо», - а в міжчасі що? не згадаю вже, провали (висіння на телефонах? обмін інформацією? завис в Інтернеті?), - єдине, що певно, що нормального сну так і не було, звідтоді… Між першим і другим туром - «проривний» (як виявилось!) ефір на «1+1» 9-го, у «день писемности», на «Сніданку» (А.: «…» Непонятно было, как они тебя пустили, и видно, как мальчик [ведущий] волновался - й как ему одновременно приятно было…»), «…», 11-го - прес-конференція «з культурної політики» на книжковому ярмарку з Томенком і Зінченком (Ющенко «не встиг»), увечері ефір на «Нашому радіо», на превелику втіху всіх трудящих, потім лист «русскоязычных» «…», 16-го - у німецькому посольстві - початок моєї «дипломатичної місії» (культаташе вже читала мою статтю в «Зюддойче» і нацькувала мене на відставного міністра оборони - Р. Тиепе - якому я пояснювала про загрозу фашизму), «…», і от на тому тижні - вже пішла «писати на експорт»: для W[аll] S[treet] J[оurnal], 20-го - запис «соціальної реклами» (пустила «Ера» увечері), і дорогою назад, у хурделицю - «lift» [* Від англ. «to give alift» - підвезти. Між іншим, «янучар», який мене тоді, напередодні другого туру, підвозив, цілком упевнено назвав мені й дату, коли буде оголошено перемогу «Віктор-Фьодорича» (24 листопада), І відсоток, на який він «випереджатиме» Ющенка (3 - 4%).] від мордолобого «Сан Санича», першого живцем угледженого «янучара»: «Ат-личная погода!…» -??? - «А патаму-шо завтра никто на улицьі не вьійдет, й Виктор-Федорыча обьявят президентом!» - «Фіг вам!» - сказала по паузі, оханувшись (спершу-бо подумала, що він жартує!). Тоді ж дзвонив Ф., що його побили - і 21 -го я вставила цей епізод у свій W[аll] S[treet] J[оurnal] ріесе, а докінчувала з випусковим редактором - уже під перші результати екзит-полу і першу заяву командира Беркута - того, якого ще не-забарно звільнили (!). - ага, а 20-го ввечері ще російській «Свободі» «…» говорила - шкода, не лишилося запису тої розмови…