Локвук & Ко. Примарний Хлопець

Біля бар’єра під захисним ліхтарем купчилася невеличка група агентів. їхня керівничка — доросла жінка — віддала їм наказ, і агенти подалися до найближчого будинку.  

У крамниці, що стояла поряд із цим будинком, було розбито вітрину: друзки скла, перемішані з залізними стружками та сіллю, геть засипали бруківку. З іншого боку вулиці на стіні будинку чорніла велика пляма, а тротуар аж виблискував, обпечений спалахом магнію. Листя й галуззя, зірване останніми зливами з дерев, лежало на дорозі неприбране, а вздовж тротуару вишикувались покинуті власниками автомобілі. Біля прочинених дверей вітер здіймав у повітря клапті старих газет. Багато вікон було перекреслено крейдяними хрестами — знаками того, що тут можуть бути Гості. Прохід на бічну вуличку був щільно засипаний залізними стружками.  

Тут ніхто не жив і не працював. Попри потужні залізні бар’єри тут витав тяжкий, похмурий дух. Повітря аж тріскотіло від надлишку злої сили. То була мертва зона.  

— Бачите ліворуч крамницю делікатесів?—запитав Добс. — Там у нас Причаєний сидить прямісінько за прилавком з ковбасами. Добродій вікторіанської доби в циліндрі. Далі в нас є Вогники — отам, у пивничці навпроти, а ще тут никає Спектр у подобі однорукого листоноші. Чому саме однорукого— не питайте мене, не знаю. Минулої ночі за агентами з компанії «Ґрімбл» ганялись Потвори—отам, біля букмекерської контори. Коли Потвори вискочили на бруківку, їх знищили за допомогою магнію, та все одно поведінка агентів скидалася радше на втечу, ніж на сутичку. І це лише в одному кварталі. А вся заражена зона в Челсі тягнеться на багато миль! Одне слово, нам показують, хто тут насправді Гості, а хто — Господарі.  

З туману почулося тихе, але вперте й розмірене цокання — ледь чутне   «цок-цок-цок»...  

— Подекуди ми викопували мертві тіла. — провадив Добс. — Часом знаходили Джерела, та жодне з них не було пов’язане з цим скупченням. — Він з огидою відвернувся.  

Я подивилась через його плече на залиту яскравим світлом Слоун-Сквер:  

— То. виходить, усі ці зусилля марні?  

— Абсолютно марні.  

   

Інспектора Барнса ми знайшли на його командному пункті, в солідній будівлі на розі площі, де за кращих часів містився Робітничий клуб Челсі. Ми показали свої перепустки, пройшли залюдненим коридором, де вздовж стін стояли мішки з сіллю, й піднялися сходами до головної зали центру. Ні письмові столи, ні картотеки, ні формені сорочки на службовцях ДЕПРІК — ніщо не могло вигнати з цієї кімнати давніх пахощів свинячих шкварок та пива. Біля дальньої стіни, за столом, заставленим склянками з недопитою кавою, сидів Барнс, що саме підписував папери якомусь непримітному чолов’язі. За його спиною висіла велика мала Челсі, обтикана десятками різнобарвних кнопок.  

Ми з Локвудом знайшли собі вільні стільці, посідали й заходилися чекати, коли Барнс нарешті звільниться. Джордж витяг з кишені пожмаканий аркуш паперу й почав переглядати його, часом позираючи на малу. Я подала друзям плитку шоколаду, краєм ока поглядаючи на Локвуда. Блідий, із скуйовдженим волоссям та розстебнутим коміром сорочки, він зараз скидався не на агента, а радше на поета, що помирає від сухот. Над його бровою білів марлевий тампон — робота Голлі Манро. Вона не тільки приклеїла йому цю піратську наліпку, а й мало не ублагала нас узяти її з собою — «про всяк випадок». Локвуд відхилив її прохання, та я недовго з того раділа. Усю дорогу він мовчав і про щось міркував. Правду кажучи.  

після нашої розмови за сніданком він узагалі не обізвався до мене ані словом.  

Зараз він сидів, обережно мацаючи собі пальцями чоло, а Барнс тим часом закінчив підписувати папери, відповів комусь на якесь запитання, ще когось вилаяв, відсьорбнув холодної кави і вперше обернувся до нас.  

— Що ж. ви отримали те. чого хотіли. — сказав він. — Ви в командному центрі протидії навалі привидів у Челсі. Що вам іще розповісти?  

— Ми вже дивилися з вежі, — мовив Локвуд. — Видовище справді сумне.  

— Якщо хочете взяти участь в операції, ласкаво прошу. — Барнс утомлено погладив собі вуса. —Тільки ви бачили самі, з чим ми тут зіткнулись. — він тицьнув пальцем собі за спину, в бік мали. — Ось мала сутичок із привидами в Челсі за останні кілька тижнів. Це не просто скупчення, а суперскупчення. Жодної системи, цілковитий хаос. Такого я не бачив за всі тридцять років служби. Які ще є питання?  

Джордж показав на кнопки:  

— Що означають ці кольори?  

Барнс шморгнув носом:  

— Зелені — Перші Типи, жовті — Другі Типи. Червоні — місця нападів привидів на людей. Чорні... — він почухав вуса, поглянув на свої кулаки, обережно поклав їх на стіл і вже тоді закінчив: — Чорні — смертельні випадки. Дотепер їх двадцять три, якщо рахувати й загиблих агентів. І все це, як бачите, на невеличкій території, меншій за квадратну милю. А лише місяць тому в Челсі все було цілком спокійно.  

—А чи є статистика розподілу Гостей за типами? — спитав Локвуд. — Які їхні види трапляються тут найчастіше?