Локвук & Ко. Примарний Хлопець

— Поміркуймо, — сказав він. — Що таке Джерело в своїй основі? Достеменно цього ніхто не знає, проте вважаймо, що це така собі слабка точка, в якій зникає бар’єр між нашим та потойбічним світом. Ми бачили це, скажімо, на кладовищі Кенсел- Грін, де вікном між світами слугувало дзеркало — «кістка і скло». Кожен привид тісно прив’язаний до свого Джерела. Травма, насильство, несправедливість — ось причини, які змушують духів повертатися до нашого світу. Привид кружлятиме круг Джерела, як собака довкола буди, аж доти, доки урветься його зв'язок із цією річчю або місцем. Гаразд, це все зрозуміло... А гцо таке скупчення? Воно має два різновиди. Перший виникає внаслідок якоїсь моторошної події, жертвами якої водночас стає велика кількість людей, наприклад, бомбардування або чуми... Пам’ятаєш отой згорілий готель у Гемптон-Віку, де ми знайшли в покинутому крилі відразу двадцять свіжопідсма- жених Гостей? Другий різновид скупчення з’являється іншим чином. Якийсь надпотужний Гість поволі підкорює собі інших, слабших. Убиває з їхньою допомогою людей, щоб поширити свою владу ще й на їхніх духів. Так протягом довгого часу, часом навіть багатьох років, утворюється група привидів, що належать до різних місць і часів. Чудовий приклад такого скупчення — Кумб-Кері-Голл. Або нещодавній випадок із «Лавандовою хижею». ДЕПРІК вважає що тут, у Челсі, ми зіткнулись із скупченням саме другого різновиду.  

— Мабуть, і справді так, — погодилась я. — Адже Добс розповідав нам, що тут орудують Гості з різних місць і часів, без усякого зв’язку між собою.  

Джордж хитнув головою:  

—А що ж змусило їх отак заворушитись? Барнс шукає серед них головного, ватажка, який керує всією цією навалою. Та, як на мене, наш інспектор, як завжди, влучив пальцем у небо. Ці привиди не скупчувались   поволі,

   потужна навала в Челсі розпочалася зненацька, за одну-єдину ніч. Лише два місяці тому в Челсі з Проблемою все було спокійно, не гірше, ніж будь-де в Лондоні, а що тепер? Людей евакуюють цілими вулицями! — він ступав поряд зі мною порожньою бруківкою й завзято вимахував руками, ніби ліплячи з повітря модель своїх міркувань. — А може, всіх цих привидів зібрала докупи не давня подія? А щось моторошне, що відбувається просто   зараз?

 

— Що саме? — подивилась я на Джорджа.  

— Не маю жодної гадки.  

— Ти маєш на увазі масову загибель людей?  

— Не знаю. Можливо.  

— Але ж нині ніхто не пропадає без сліду. Та й пошестей зараз не спостерігають. Можеш вважати мене за причепу, Джордже. — додала я, — однак я не бачу в твоїй теорії жодного сенсу.  

Він зупинився і всміхнувсь:  

— Так само, як і в Барнсовій. Ось що смішно! Тому, — додав він уже тихіше. — нам треба порадитись із справжнім фахівцем.  

— З кимось із твоїх порохнявих приятелів з архіву?  

— Аж ніяк. Ми йдемо в гості до Костомахи-Фло.  

Я здивовано вирячилась на Джорджа.   Такого

   я не чекала. Флоренс Боннер, відома як Костомаха-Фло, була наша знайома — продавчиня артефактів. Вона викопувала з прибережного мулу на Темзі принесені водою речі, які мали стосунок до потойбічного світу, й продавала їх на чорному ринку. Фло мала певний, хоч і невеличкий, психологічний Талант і вряди-годи неабияк допомагала нам. Та водночас — і це так само правда — одягалась вона на смітнику, спала в картонній коробці під Лондонським мостом, а про її наближення можна було здогадатись на відстані двох кварталів за нестерпним смородом. Навіть волоцюги, зачувши Фло, переходили на інший бік вулиці. З цим усім, щоправда, можна було б змиритись, якби Фло була милою й вихованою дівчиною. Проте розмовляти з нею, на жаль, було все одно, що голою дертись крізь терня: терпіти, звичайно, можна, та ризику забагато.  

— Навіщо? —

   здивувалась я.   — Навіщо ми йдемо до неї в гості?!—   я навмисне підкреслила в цій фразі всі слова.  

Джордж витяг з кишені малу Лондона:  

— Бо Фло — це королева-невмивака цілої Темзи, а Темзою проходить південно-західна межа зони навали. Послухай: коли почалась навала, щось мусило змінитись і на самій річці, й Фло неодмінно мала це помітити. Ось чому насамперед я хочу переговорити з нею. Хіба Добс чи Барнс надумають побалакати з якоюсь там Костомахою? Навряд.  

—Авжеж. Для них це все одно, що розмовляти з круком, який дзьобає труп, чи з лисицею, що нишпорить по смітниках. Тільки час марнувати.  

Отож ми з Джорджем вирушили шукати Фло.  

Для людей, які перебувають поза законом, продавці артефактів налагодили широку надійну мережу для побачень та ділових зустрічей: до неї входили мало кому, крім самих продавців. відомі пивнички та кав’ярні на березі Темзи, де можна було передати звістку потрібній людині чи проміняти свою нічну знахідку на якусь потрібнішу річ. Ми з Джорджем заходились обшукувати ці пивнички і вже години через дві натрапили на Фло.